ДІЛОВА ГРА «ОСОБИСТІСНИЙ ПІДХІД НА УРОЦІ»

Мета: Ознайомлення педагогів з результатами анке­тування учнів; перевірка самоосвітнього рівня вчителя; з допомогою практичних вправ і аналізу отриманих в процесі роботи ре­зультатів, виявити та простежити проблему взаємостосунків у  системі «вчитель- учень»  у представників тренінгової групи.

Хід заняття:

1. Новий погляд на особистість дитини. Метод «мозкового штурму».

2.  Вплив першого вчителя. Діалог із класними керівниками 1-х класів про їхні враження від зустрічі з першокласниками та про психологічну підготовку до роботи з шестирічками.

3.   Взаємини «вчитель — учень». Ознайомлення з результатами анкетування учнів. Практична вправа для вчителів «Дерево змін».

4. Оцінювання діяльності учнів у навчаль­ному процесі. Діалог з учителями-предметниками про те, як 12-бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів дає змогу здійснювати особистісний підхід до навчання.

5.  Емоційний комфорт на уроці. Учителі отримують пам'ятку «З чого починається ефективний урок».

6. Інтелектуальна гра для педагогів.

7.   «Учитель реальний» — «Учитель ідеальний».

1.     Новий погляд на особистість дитини.  

Робота й особисте життя — дві різні сфери, які впливають одна на одну і з яких складається наше життя. І якщо нам не подобається наша професія, ми не отримаємо задоволення від життя. Насправді обставин, що дають задоволення від роботи, — безліч. Кожен учитель має знайти свій спосіб пере­творити роботу на захоплення.

У педагогічному досвіді кожного вчителя є дві сторони: об'єктивна — ті методи і при­йоми роботи, які використовують у цьому досвіді, та особистісна — це те, як учитель, залежно від особистісних рис і здібностей, використовує ці методи і прийоми.

Учитель має зробити процес учіння захопливим. Він має бути відданим роботі з дітьми, оскільки любов викладача до пред­мета передається і його учням, а «мистецтво навчання полягає не в умінні повідомляти, а в умінні спонукати, викликати бажання набувати знання».

Метою сучасної освіти є гуманізація знань (Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті). Освіченим є тільки той, хто навчився вчитися, навчився присто­совуватися і змінюватися, хто зрозумів, що жодне знання не є надійним, і тільки процес пошуку знань гарантує надійність.

Зміна пріоритетів у нашому суспільстві зробила виклик нашій освіті. Особливо актуальною нині є проблема створення умов для розвитку й самовдосконалення учнів, формування в них на основі глибоких і міцних знань самостійності мислення, здатності збирати, аналізувати інформацію, ухвалювати адекватні рішення, ставити завдання та оптимально їх розв'язувати.

Учні мають розвивати в собі здібності, а педагоги — відповідальність за створення

умов, які забезпечують духовне зростання учнів.

Головне завдання вчителя — організувати активну самостійну пізнавальну діяльність учнів, навчити їх здобувати знання й засто­совувати їх на практиці. Щоб виконати це завдання, необхідно узгодити методи навчання з вимогами життя, зважаючи на вікові та індивідуально-психологічні від­мінності учнів.

На певному етапі навчання в тому самому класі одні діти легко сприймають і засвоюють матеріал, інші — з великими труднощами. Це зумовлює неоднакову здатність дітей здобувати знання. Тому і виникає нагальна потреба врахування індивідуальних від­мінностей учнів, щоб підвищити якість та ефективність шкільного навчання.

Звичайно, ідеальних шкіл практично не існує, але існують учителі, які вико­ристовують новий підхід до навчання. Навчання завжди є формуванням: до того ж формуванням не лише знань, умінь і навичок, а й здібностей, необхідних для подальшої життєдіяльності.

«Яка я? Ким я хочу стати? Які особливі риси я маю? Чи дають змогу мої здібності стати тим, ким я хочу? » — усі ці запитання ставить перед собою в ранній юності кожна людина, тобто перед нею постає проблема становлення особистісного та професій­ного «Я».

2. Вплив першого вчителя . Слово психолога

Розвиток зацікавленості, як свідчать психологічні дослідження, залежить від того, наскільки уважно поставилися батьки та вчителі до розвитку дитячих інтересів (особливо у віці від 2,5до 7років), як емоційно підкріпили й збагатили їх. У цьому віці голов­ним мотивом є не те, що і як робить дитина, а те, як реагують на її дії дорослі.

Шести-семилітні діти мріють про школу. І ця мрія завжди приємна, емоційно приваб­лива. У мрії про школу найважливіше місце посідає вчитель.

Педагогічний досвід показує, що саме від того, як складаються взаємини школяра-початківця з першим учителем, чи отримає дитина підтримку, довіру, чи буде педагог зацікавленим в успіхах дитини, залежать її успішність і самопочуття в колективі одно­літків. Отже, перший учитель — це, так би мовити, доля учня.

Якого вчителя люблять учні молодших класів? Принципового, вимогливого чи ліберального?

Учні любитимуть усіх трьох учителів, тому що вони перші. Ця любов—у самій природі дитини. Скористайтеся цим, віддаючи свою любов дітям.

«Що значить учитель?» — запитував В.Сухомлинський і відповідав: «Це переду­сім — людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними».

Учитель початкових класів і діти — це єдиний «організм взаємовпливу».

Почуття та емоції відіграють велику роль у навчальній роботі. Від того, які почуття вона викликає, багато в чому залежить і якість навчання. Зацікавленість, захопленість, упевненість у своїх силах, задо­волення — усе це стає стимулом до навчання. Підтримка пози­тивних емоцій стає одним із най­важливіших завдань для вчителя початкової школи. Адже саме навчальна діяльність має давати дитині насолоду від пізнання довкілля.

Авторитет першого вчителя в очах учнів молодших класів інколи пере­вершує авторитет батьків. Про це необхідно пам'ятати й використовувати в навчальній діяльності з метою закладання еталонів досконалого, прекрасного, гармонійного.

Психологам і педагогам добре відома роль позитивної оцінки як засобу створення позитивних емоцій, бадьорого настрою, що допомагають підвищити успішність і про­дуктивність навчання. Саме тому ми маємо вірити в сили кожного учня, надавати йому можливість розпочинати все знову і знову, долаючи труднощі розвитку. Тільки мудре, доброзичливе ставлення першого вчителя сприятиме адаптації учня до нового виду діяльності — учіння.

Маючи справу із вразливою душею дити­ни, учитель має оберігати її духовну цілісність. Справжньому вчителю не достатньо бути хорошим методистом. Йому потрібно досягти певної духовної висоти моральних переконань.

Психолог веде діалог з класними керівни­ками 1-х класів. Ставить такі запитання:

• Ваші враження від зустрічі з першо­класниками.

•  Чи були ви психологічно готові до роботи із шестирічками?

• Як намагаєтеся здійснювати особистісний підхід до учнів ?

•  Чи можете уже зараз сказати про здібності шестирічок?

3. Взаємини «учитель — учень»

Одним із важливих чинників самореалізації особистості учнів є чинник вза­ємин — характер стосунків, які складаються між учителями й учнями.

Стосунки «учитель — учень» в особистісно орієнтованій освіті мають передбачати таке (пропонують плакат):

Психолог ознайомлює вчителів із думкою учнів про характер взаємин «учитель — учень».

На запитання «Чи впливають на твоє ставлення до предмета твої стосунки з учителем? Як саме?» учні відповіли:

1. 65% —так, впливають.

• «Як учитель — так і я...»

• «Якщо погані взаємини з учителями, то і предмет стає для мене нецікавим».

• «Кажуть, що всі учні для вчителя одна­кові, але це не так».

•  «Мені складніше вчити той предмет, з викладачем якого в мене склалися погані взаємини».

•  «Якщо вчитель не подобається, то не можу зосередитися й думати про урок».

• «Якщо вчитель погано до мене ставить­ся, то я не готуюся до уроку».

• «Якщо люблю вчителя, то люблю і його предмет».

2. 35% — ні, не впливають.

•  «Які б не були у мене стосунки з учи­телем, я все одно стараюся докладати всіх зусиль щоб вивчити цей предмет».

•  «На мене й на моє навчання не впли­вають стосунки з учителем. Я лише хочу поглибити свої знання».

Практична вправа для вчителів «Дерево змін»

На плакаті зображене дерево без листя. Учителі дають відповідь на запитання: «Чи змінюють нас діти?» Вибирають запропоно­вані варіанти на листку, який прикріплюють на дерево.

Листя жовтого кольору:

• я розчарувався;

• я став дратівливим;

• я став гіршим;

• я з нетерпінням чекаю пенсії;

• я втомився.

Листя зеленого кольору:

• я став толерантним;

• я став розуміти проблеми підлітків;

• я став кращим;

• я тепер не можу без них;

• я стаю молодшим.

Психолог розповідає «Притчу про рай та пекло»

Одного разу іудейський мудрець попро­сив Господа показати йому рай та пекло. Господь підвів його до приміщення, де билися, плакали й страждали голодні люди. Посеред кімнати стояв великий казан із смачною їжею, у людей були ложки, але вони були довші за руку й тому було неможливо потрапити ложкою до рота. «Так, це справж­нє пекло!» — сказав мудрець.

Потім вони зайшли до наступного при­міщення. Усі люди там були ситі й веселі. Та коли мудрець придивився, то побачив там такий самий казан й точнісінько такі самі ложки! Що ж робило їхнє життя рай­ським?

Вони годували один одного! Тобто вміли взаємодіяти між собою.

4. Оцінювання діяльності учнів у навчальному процесі

Проблема адекватного оцінювання навчальних досягнень завжди була дуже гострою. Одна з причин такої ситуації пов'язана з тим, що майбутні вчителі у вищих навчальних закладах не вивчають такий аспект педагогічної діяльності, як оцінювання. І тому у практичній роботі, особливо в молодих педагогів, виникають специфічні труднощі, зокрема:

•  суб'єктивний характер оцінювання вчителем нестандартних відповідей чи результатів роботи;

• наявність рефлексу солідарності, коли вчитель намагається допомогти учневі під час відповіді. Оцінка стає способом установлен­ня добрих стосунків з учнем;

•  орієнтація не на реальний результат навчання конкретного учня, а на його порівняння з іншим учнем. Таке оцінювання психологічно дуже небезпечне, оскільки не враховує, якою ціною здобуваються знання;                      

• відсутність чіткої системи в оцінюванні, орієнтація на випадкові чинники;

• оцінювання учня незалежно від життє­вих обставин: «Якщо учень прийшов на урок, то має працювати, як усі»;

•  безпосереднє «виховання» дитини через оцінку, наприклад, оцінюють те, що вона забула вдома зошит чи ручку, погано поводилася на уроці;

• формування в дитини залежності від оцінки. Учитель навіює учневі думку, що він не гідний високої оцінки, і учень, який хоче змінити свою оцінку, докладає значних зусиль, яких учитель не помічає.

Під час аналізу процесу оцінювання у школі з'ясувалося, що в окремих учнів рано встановлюється стабільність оцінок. Якогось учня відносно швидко оцінюють як відмінника, а якогось — як середнього. Вплив оцінювання результатів навчальної діяльності групує окремих учнів.

Акумуляція оцінкових суджень пере­творюється на самооцінку учня, на його уявлення про самого себе. Це відображається на його інтересах: учень, якого низько оці­нюють, уникає діяльності, стає апатичним, думає про інше.

В умовах шкільного навчання дитина отримує певну роль (відмінника, проблемного, «важкого» учня), якої практично неможливо позбутися.

Вважають, що близько третини школярів через традиційну шкільну оцінку стають привілейованими, і щонайменше третина стає їхніми жертвами.

Ще одне джерело зниження об'єктивнос­ті оцінювання у школі—симпатії чи антипатії вчителя щодо окремих учнів. Близько 50% учнів, до яких учитель відчуває симпатію, отримують оцінки, вищі від тих, на які заслуговують. Такий самий відсоток учнів, до яких учитель відчуває антипатію. Вони отримують занижені оцінки.

Тут спрацьовує механізм гало-ефекту: школяр, симпатичний учителеві, здається більш здібним і навпаки.

Помітна залежність оцінювання навчаль­них досягнень школярів від психологічних особливостей ситуації: віддумки вчителя про учня, випадкових уявлень про нього, настрою. Але відомо також, що в умовах проведення опитування у класі змінюється звичайний стан учня, він стає збудженим, пригніченим, порушуються його розумові процеси.

Оцінювання має ґрунтуватися на пози­тивному принципі, що, насамперед, передбачає врахування рівня досягнень учня, а не кількість його невдач. Навчальна діяльність зрештою має не просто дати дитині знання, уміння й навички, а й сформувати її компе­тентність.

5. Емоційний комфорт на уроці

Кожна професія має свій інструмент. Інструментом учителя є оцінка — бал. А ще небезпечним інструментом є влада, особливо якщо вона перебуває в руках неосвіченої, запальної, злопам'ятної людини.

Під час уроку вчитель у руслі своїх вимог має вчити дітей пізнавати світ, соціум і себе.

Хороший учитель звертає особливу увагу на основні соціальні орієнтири людини: на задоволення потреб, самореалізацію та на самовдосконалення.

Психолог пропонує до уваги вчителів пам'ятку.

«З чого починається ефективний урок»:

• На помилках учаться. Помилки навіть потрібні для навчального процесу. Діти не мають боятися припуститися помилки.

• Давайте дітям можливість максимально виявити свою ініціативу. Учіть учнів самостійно думати і працювати.

• Творче ставлення до роботи й навчан­ня — запорука ефективного уроку.

•  Не у всіх дітей вистачає терпіння та наполегливості поступово переходити від простого до складного. Не дозволяйте учням не вірити у свої сили.

•  Якщо ваш голос виказує ваше роз­дратування, розчарування та зневіру, діти запам'ятають саме ці емоції, а не мудрість, яку ви намагалися до них донести.

•  Кожен учень по-своєму сприймає матеріал. Зважайте на це.

• Найкращий той діалог, у процесі якого діти відгукуються не на слова, а на думки.

• Добрій пам'яті передує пильна увага.

• Думки учня набагато продуктивніші за думки вчителя.

• Чогось навчить можна тільки практи­кою.

•  Повторювати вивчений матеріал потрібно з інтер­валами. Так економніше та ефективніше.

•  Створюйте проблемні ситуації на уроках. Там, де немає вибору, немає мислення.

•  Якщо дитина дивуєть­ся — вона починає мислити. Нові ідеї — продукт творчої уяви.

• Зацікавленість—найсильніша мотива­ція для навчання.

• Учіть дітей робити записи.

•  Запам'ятовування матеріалу часто-густо залежить від його викладу. Про рівень учителя можна зробити висновок з того, як він уміє висловлюватися.

• Є два основних мотиви, які формують поведінку людини: отримати винагороду й уникнути покарання. Застосовуйте ці мотиви на уроках.

•  Якщо вчитель стоїть, він більше при­вертає до себе увагу дітей.

•  Плануйте дискусії, диспути на уроці. Це посилює увагу дітей.

• Учитель не має говорити без упину. Діти не встигатимуть за його думками.

•  Про те, наскільки цікавим є зміст уроку, робіть висновок не зі свого погляду, а з погляду учнів. Особливо ретельно готуйте початок уроку. Часто саме від нього залежить успіх усього заняття.

6. Інтелектуальна гра для педагогів

Будь-яка педрада має розвивати творче мислення вчителів, активізувати їхню ініціативу, спонукати до самоосвіти. Самоосвіта — це потреба й готовність постійно навчатися.

Психолог пропонує пограти в інтелекту­альну гру на розвиток професіоналізму та ерудиції вчителів.

1-й блок. Хто автор цих слів?

1.  Щоб стати справжнім вихователем дітей, треба віддати їм своє серце.

(В.Сухомлинський.)

2. Єдиний, хто розуміє дитину, — це інша дитина. (Монтессорі.)

3.  Справжнє виховання полягає не стільки у правилах, скільки у вправах. (Ж.Ж.Руссо.)

4.  Щоб дати учням іскорку знань, вчи­телю необхідно увібрати в себе море світла. (В.Сухомлинський.)

5. До знань ведуть три шляхи:

•  шлях міркувань — цей шлях благо­родний;

• шлях наслідування — він найлегший;

•    шлях досвіду — найважчий. (Конфуцій.)

2-й блок. Бліц-турнір

1.  Назвіть методичну тему, над якою црацює наша школа.

2. Дайте пояснення слів:

• Соціалізація — (процес, у якому людина з певними здібностями набуває рис, необхід­них для її життєдіяльності).

•  Мотивація — (спонукання, яке є при­чиною активності організму й визначає її спрямування).

• Диференційоване навчання — (це форма організації навчального процесу, за якої вчитель працює з групою учнів, утвореною з урахуванням наявності в них спільних для навчального процесу якостей).

3-й блок. Знання вікової психології

Назвати віковий період, провідну діяль­ність та особливості дітей:

•  Молодшого шкільного віку (б—10 років):

— навчання;

—  початкове формування характеру, позиції школяра, невідповідність між знан­ням моральних норм і поведінкою, невміння враховувати свої можливості).

• Підліткового віку (11—15 років):

—  особистісне спілкування в процесі суспільно корисної діяльності та навчання;

— почуття дорослості, прагнення само­стійності, критичність мислення, прагнення спілкування, статеве дозрівання, інтерес до протилежної статі, неврівноваженість, підвищена збудливість).

•  Старшого шкільного віку (15—17 років):

— навчально-професійна діяльність;

—  усвідомлення громадських прав та обов'язків, формування самосвідомості, самовизначення, прагнення самовиховання, самопізнання, самовдосконалення, критичне ставлення до дорослих, психосексуальні орієнтації.

4-й блок. Продовжте фразу

• Усі перемоги починаються — (з пере­моги над собою).

• Хто не дивиться вперед — (залишається позаду).

•  Істина народжується в суперечках, та коли пристрасті вирують, істина — (зникає).

• Коли дитинаживе в атмосфері толерант­ності, вона — (учиться бути терпимою).

• Коли дитина живе в атмосфері підтрим­ки, вона — (учиться бути впевненою в собі).

• Коли дитина живе в атмосфері безпеки, вона — (учиться довіряти іншим).

5-й блок. Інноваційні технології

•  Що називається блоком уроків? (Сукупність уроків з однієї теми, виокрем­леної в тематичному плані.)

•  Назвіть основну форму навчання у школі. (Урок.)

•  Від чого залежить процес засвоєння знань учнями? (Вік та розвиток інтелекту.)

• Що є показником ефективності навчан­ня? (Обсяг знань, інтерес до предмета, якість знань.)

• Що є основою проблемного навчання? (Корекція знань, активізація творчої самостійної діяльності учнів.)

•  Поясніть суть методу роботи в малих групах «Мікрофон». (Цей метод дає змогу кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи пропозицію. Правила про­ведення:

а) говорити має тільки той, у кого «мікро­фон»;

б) відповіді не коментуються і не оціню­ються;

в)  коли хтось висловлюється, інші не можуть говорити або викрикувати з місця.)

•  У чому суть інтерактивних методів навчання? (Навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це навчання у співпраці. Учитель є лише організатором процесу навчання, лідером групи учнів. Моделюють реальні життєві ситуації, пропо­нують проблеми для спільного розв'язання, застосовують рольові ігри.)

•  Ваше розуміння поняття «Я-концепція». (Це сприйняття себе і свого місця у суспільстві, система уявлень особистості про себе, на підставі якої вона ставиться до оточення.)

7. «Учитель реальний — учитель ідеальний»

Педагогічна праця це єдність трьох чинників — педагогічної діяльності, педагогічного спілкування й особистості вчителя (пропонують плакат).

 «Перевірка рівня самоосвіти вчителя»:

1. Назвіть складові педагогічної майстер­ності вчителя.

• Досконале знання предмета й методики його викладання;

• знання вікової психології;

• педагогічна тактовність;

• індивідуальний підхід до учнів;

• постійна робота над собою;

• культура мовлення;

• любов до дітей;

•  наявність загальнолюдських якостей, зокрема: доброти, гуманізму, терпимості, співчуття, оптимізму.

2. Які педагогічні здібності повинен мати сучасний учитель у період формування нової школи?

• Бути ерудитом;

• володіти сучасними технологіями;

• мати творчі здібності;

• уміти зацікавлювати, переконувати;

•  бути комунікабельним: активним, енергійним, розкутим, уміти співпрацю­вати;

• уміти моделювати навчальний процес відповідно до сучасних вимог.

3. Ваша оцінка 12-бальної системи оціню­вання знань учнів.

• Позитивна, оскільки дає змогу:

—  покращити розумові здібності обда­рованих дітей;

—спонукає учнів досягати вищих резуль­татів у навчанні;

— об'єктивно оцінити знання учнів.

•  Негативна, оскільки зменшився конт­роль за навчанням дітей з боку батьків, які ще

не вивчили критерії оцінювання.

4. Які діти, на вашу думку, завжди залюбки йдуть до школи?

•  Які позитивно налаштовування на навчання;

• ті, кому легко вчитися;

• ті, кому приємно спілкуватися з однокласниками та вчителями;

•  які відчувають дефіцит спілку­вання вдома;

• які впевнені в собі, бо виконали домашні завдання;

• яким цікаво навчатися, які праг­нуть знань, у яких є певні перспективи на майбутнє.

Отже, залюбки йдуть до школи ті учні, для яких навчання — радість, для яких школа — це другий дім, які комфортно почуваються в учнівському колективі.

6. На кого ви звертаєте увагу, пере­ступивши поріг класу: на учнів, з якими приємно працювати, чи на тих, хто завдає клопоту?

•  На учнів, з якими приємно працю­вати;

• прагну бачити всіх дітей класу;

•  на тих, хто завдає клопоту, бо вони часто створюють атмосферу, у якій важко працювати.

Результативність роботи вчителів багато в чому залежить від здоров'я та працездатності самих учителів.

7. Учителі називають умови організації педагогічного процесу, від яких залежить їхнє здоров'я та працездатність:

• сприятливий психологічний клімат у педколективі, а саме: доброзичлива, спо­кійна атмосфера, культура спілкування, взаєморозуміння з адміністрацією, взаємопідтримка;

• оптимальне навантаження впродовж дня, оптимальна наповнюваність класів;

• кімната відпочинку в школі;

• відповідна заробітна плата, підвищення соціального статусу вчителя.

У школі співпрацюють учителі та учні, вони змінюють одне одного, вчаться одне в одного. Безперечним є той факт, що не тільки вчителі оцінюють учнів, а й учні оцінюють учителів.

Психолог ознайомлює вчителів з дум­ками учнів за методикою «Незакінчене речення».

1. Дратує той учитель, який...

• необ'єктивно оцінює знання учнів;

• кричить;

• не планує урок;

• погано пояснює;

•  не вміє підтримувати дисципліну в класі;

• має мазунчиків серед учнів;

• не хоче розуміти учня, не вміє вислуха­ти, не дає зібратися з думками;

• ставить оцінки не за знання, а за пове­дінку на уроці;

• не впевнений у собі.

2. Боюся тих учителів, які...

• надто суворі й непередбачувані у своїх учинках;

• кричать;

• злопам'ятні;

• погрожують поганими оцінками.

3. Не довіряю тим учителям, які...

• не завжди дотримуються свого слова;

• не розуміють мене;

• занижують мені оцінки;

• мені не подобаються;

• не вміють зберігати таємниць;

• мене недолюблюють;

• усім учителям довіряю, бо вважаю, що вчитель — це відповідальна особа.

4. Відчуваю задоволення від спілкування з тими вчителями, які...

• веселі, розуміють мене, можуть вислу­хати й допомогти;

•  уміють доступно пояснювати свій предмет;

• добре до мене ставляться, хоч я погано навчаюся;

• поважають мене;

• дуже розумні;

• врівноважені, стримані, знають підхід до дітей, уміють утримувати дисципліну у класі;

• дають відповіді на всі мої запитання;

• дивляться на життя по-молодіжному, розуміють молодь і всі її проблеми.

Отже, дітям подобаються вчителі, з яки­ми приємно спілкуватися, які добре знають свою справу, вміють зацікавити, уважні до кожного учня, не ділять їх на «успішних» і «неуспішних», готові допомогти, коли щось не виходить, терпимідо помилок учнів, вірять у те, що в кожному учневі приховано певний потенціал і здібності.

Якщо бажаєте подарувати дітям задо­волення, щастя, будьте справедливим до них, чуйними до їхніх прагнень, переживань. Виявляйте повагу до малої людини, уникайте неправди й насильства. Жоден учитель не має забувати, що він повсякчас навчає і виховує дітей. Методи його навчання мають відповідати інтелекту й етиці дитини.

Культура мови та спілкування вчителя

Мова - це складний феномен психіки людини. У відповідності до мовної поведінки можна судити про характер і здатності людини, розкривається її темперамент як особистості.

Уміння говоріння формуються в людині із самого раннього дитинства. Початковий шкільний вік - саме той, коли закладаються основи мовної культури. Для них мова вчителя є прикладом наслідування. Авторитет учителя будується не тільки на його знаннях, а й на його вмінні говорити добре, «володіти» дітьми через слово, бо вчитель здійснює свою діяльність насамперед словом.

Культура педагога - поняття широке та багатогранне. Учитель просто зобов'язаний уміти вибирати та використовувати ті елементи мови, які точніше всього, образно й емоційно приведуть його думки до свідомості учнів.

Будь-який учитель має володіти технікою говоріння досконально. Таке володіння дає йому багату можливість залучати, мобілізувати увагу дітей чи слухача. Одне з найважливіших завдань - це правильна постановка голосу. Ні за яких умов учитель не має ставитись до дітей із поблажливістю, якими б маленькими вони не були.

У стосунках учителя з учнями все має значення: як учитель звертається до них, як висуває свої вимоги, робить зауваження, висловлює побажання; яке при цьому емоційне забарвлення його мовлення, якою інтонацією супроводжує він свої слова, який при цьому має вираз обличчя, погляд.

Приклади майстерного використання літератури для спілкування можна знайти в досвіді А. Макаренка. Видатний педагог, як відомо, будував свої стосунки з вихованцями, керуючись принципом «якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї». Залежно від конкретних умов він був серйозним і веселим, іронічним і обуреним, авторитарним і м'яким.

Дослідженнями доведена важливість темпу мовлення вчителя, особливо в молодших класах. При порушенні оптимального темпу мовлення в учнів спостерігається різке зниження повноти і точності відтворення навчальної інформації, яку вони чули на уроці. Проте зростає кількість помилкової інформації. Так, при середньому темпі мовлення вчителя (120 слів на хвилину) учні при відтворенні почутого вводять лише 14,2 % довільної інформації, при швидкому — вже 42,8, а при уповільненому — 70 %. Ці результати можна пояснити тим, що учні не можуть якісно сприймати мовлення вчителя, якщо його темп не збігається з темпом їхньої пізнавальної діяльності.

Аналогічна ситуація спостерігається і при дослідженні ролі логічного наголосу в мовленні вчителя. З'ясувалося, що неправильна постановка логічних наголосів, перевантаженість ними навчальної інформації призвели до того, що 39 % учнів цю інформацію зовсім не сприйняли, 11 % сприйняли лише частково, 47 % — лише її початок. Учні стомлювалися від надмірно гучного голосу вчителя, одноманітності інформаційного малюнка його мовлення (дослідження 3. Г. Зайцевої, 1978).

На ефективність пізнавальної діяльності учнів впливає також їхнє самопочуття на уроці, психолого-емоційний стан. Ті, хто відчуває себе впевнено, спокійно, розкуто, активніші в пізнанні, мають більше можливостей для творчої діяльності. Тому зрозуміла думка сучасних учених про те, як важливо створити па уроці кожному учневі умови для успіху. У виконанні цих завдань велике значення має мовлення вчителя, стилі його комунікативної поведінки на уроці. Якщо вона будується коректно, з повагою до учня, розумінням його індивідуальності, то краще забезпечується його розвиток і навчання, бо він відчуває себе особистістю, в діяльності якої зацікавлені вчителі та інші учні.

Протилежну картину маємо тоді, коли мовлення вчителя перенасичене наказами, заборонами, що супроводжуються інтонаціями невдоволення, роздратованості (типові «вчительські» вислови зі словами «помовч», «годі», «сиди тихо», «припиніть», «закрийте роти»). Не надає натхнення учням і звичка деяких учителів перебивати відповіді оцінними репліками негативного характеру («Ти, як завжди, нічого не робиш», «І куди тільки дивляться твої батьки?», «Тобі цього не зрозуміти», «Тобі все як об стіну горохом» тощо). На перший погляд це безвинні вчительські вислови дисциплінарного характеру, що мають на меті застерегти учнів від необдуманих дій, лінощів. Однак таке сприйняття мовлення вчителя помилкове. Воно призводить не тільки до руйнування стосунків між учителем і учнями, а й до зниження пізнавальної активності школярів, а інколи й інтересу до навчання взагалі. Нерідко учні, знаючи особливості такої мовленнєвої поведінки вчителя, вже не реагують на його зауваження навіть тоді, коли вони доцільні.

Як можна переконатися, функції мовлення вчителя в педагогічній діяльності різноманітні й важливі. Зневажливе ставлення до виконання їх може спричинити негативні наслідки у спілкуванні вчителя зі школярами.

Уміти говорити добре - це значить уміти впливати на людей.

Пам’ятка для педагогів

З чого починається ефективний урок

• На помилках учаться. Помилки навіть потрібні для навчального процесу. Діти не мають боятися припуститися помилки.

• Давайте дітям можливість максимально виявити свою ініціативу. Учіть учнів самостійно думати і працювати.

• Творче ставлення до роботи й навчан­ня — запорука ефективного уроку.

•  Не у всіх дітей вистачає терпіння та наполегливості поступово переходити від простого до складного. Не дозволяйте учням не вірити у свої сили.

•  Якщо ваш голос виказує ваше роз­дратування, розчарування та зневіру, діти запам'ятають саме ці емоції, а не мудрість, яку ви намагалися до них донести.

•  Кожен учень по-своєму сприймає матеріал. Зважайте на це.

• Найкращий той діалог, у процесі якого діти відгукуються не на слова, а на думки.

• Добрій пам'яті передує пильна увага.

• Думки учня набагато продуктивніші за думки вчителя.

• Чогось навчить можна тільки практи­кою.

•  Повторювати вивчений матеріал потрібно з інтер­валами. Так економніше та ефективніше.

•  Створюйте проблемні ситуації на уроках. Там, де немає вибору, немає мислення.

•  Якщо дитина дивуєть­ся — вона починає мислити. Нові ідеї — продукт творчої уяви.

• Зацікавленість—найсильніша мотива­ція для навчання.

• Учіть дітей робити записи.

•  Запам'ятовування матеріалу часто-густо залежить від його викладу. Про рівень учителя можна зробити висновок з того, як він уміє висловлюватися.

• Є два основних мотиви, які формують поведінку людини: отримати винагороду й уникнути покарання. Застосовуйте ці мотиви на уроках.

•  Якщо вчитель стоїть, він більше при­вертає до себе увагу дітей.

•  Плануйте дискусії, диспути на уроці. Це посилює увагу дітей.

• Учитель не має говорити без упину. Діти не встигатимуть за його думками.

•  Про те, наскільки цікавим є зміст уроку, робіть висновок не зі свого погляду, а з погляду учнів. Особливо ретельно готуйте початок уроку. Часто саме від нього залежить успіх усього заняття.

ПСИХОЛОГ РАДИТЬ: А ЯКЩО СПРОБУВАТИ ТАК?

Розглянемо урок як форму спілкування людини з іншою людиною.

Тоді логічно:

-   дитина запізнилася - її звичайно запитують, чи не сталося що-небудь;

-   дитина не слухає дорослого - цікавляться, які питання її відволікають і непокоять;

-   хтось не виконав завдання - припускають, що йому перешкодили серйозні обставини;

-   діти посварилися - зрозуміло, що вони не можуть вирішити конфлікт, потрібна допомога;

-   дитина голосно сказала щось, перебиваючи вчителя, - вона чогось нервує;

-   ніхто не хоче вийти до дошки - чи не страх є причиною того;

-   діти добре працюють - дорослий висловлює своє задоволення дякує за спілкування;

-   учень був відсутній на заняттях - висловлюється жаль із приводу цього;

-   при несподіваному успіху і разючих результатах говорять "браво!" і щиро радіють;

Важко? Але щоб завоювати повагу в дітей, їм авансом потрібно подарувати свою довіру і допомогти навчитися поважати самих себе. Тоді ви матимете не ворогів, а союзників на шляху пошуку істини щодня, на кожному уроці.

ВАРТО СПРОБУВАТИ!

Оцінка - це акцент на прогалинах учня або підкреслення його нехай маленьких, але власних перемог? Адже, як слушно зазначав колись В.О.Сухомлинський, треба, насамперед, зміцнювати те добре, що неодмінно є в кожній дитині( і це потрібно бачити!), і тоді недоліки зникнуть самі собою.

Психолого-педагогічний семінар на тему:  СТРЕС. САМОРЕГУЛЯЦІЯ

Мета: закріпити знання про емоційне здоров'я, стреси та причини їх виникнен­ня, відпрацювати практичні навички збереження власного емоційного здоров'я, стимулювати розвиток емоційної сфери педагогів.

Форма роботи: групова (психологіч­ний тренінг).

Методи роботи: мозковий штурм, ство­рення презентацій, інтерактивні невербальні ігри, міні-тестування, релаксація з елементами дихальної гімнастики.

Обладнання: аркуш паперу та ручка для кожного учасника; 5 аркушів (формат АЗ), 5 наборів для малювання (олівці або фломастери); 1 плакат (ватман), маркери, диск з музикою для релаксації.

1. Вступ

Інформаційне повідомлення.

Напружені стосунки вдома, проблеми на роботі, втрата близької людини, почуття самотності... І це далеко не повний перелік тих ситуацій, які можуть призвести до стресу.

Але тривалі конфліктні ситуації і нескінченна низка стре­сів здатні зашкодити здоров'ю людини.

Відомий дослідник стресу М. Сельє зазначав, що має зна­чення не те, що з вами відбувається, а те, як ви це сприймає­те. Стрес іноді є необхідним явищем у житті людини. Він допомагає пристосуватися до нових умов, впливає на праце­здатність і творчість. Стрес вчить нас долати перешкоди на життєвому шляху, мобілізовувати свої сили і набувати впев­неності в собі. Але водночас стрес, якщо він діє довго, може стати руйнівним для людини, від нього потерпають найслабші органи. Що ж такс стрес?

Стрес (тиск, натиск) — це стан напруження, який виникає внаслідок дії сильного подразника, незвичайної ситуації.

Залежно від подразника, що діє на людину, розрізняють два види стресу: дистрес - за дії негативних емоцій та евстрес - за дії позитивних емоцій.

Періодичні емоційні струси корисні для організму: вони позитивно впливають на зовнішній вигляд, мобілізують сили і розумові здібності. Але від стресу потрібно терміново ряту­ватися, поки він не встиг утрутитись у ваше життя, здоров'я і кар'єру.

Зміни, що відбуваються в організмі при стресі, передба­чені природою як захисна реакція на небезпечні ситуації.

Стрес дійсно здатний пробудити приховані резерви лю­дини, множачи її сили і розумові здібності. Головне при цьо­му — спрямувати їх у потрібному напрямі й з'ясувати причи­ни стресу.

Якщо цього не зробити, стресові гормони нагромаджують­ся і «запускають» в організмі іншу хімічну реакцію — людина починає злитися, нервово ходити зі сторони у сторону, мету­шитися. Утім, через якийсь час усе відбувається з точністю до навпаки: стрес переходить у стадію пасивних негативних емоцій — опускаються руки, розвивається депресія. Найнебезпечніша стадія стресу — це коли він переходить у хворобу, з якою виоратися під силу лише кваліфікованому психотерапевту.

Стресами різного ступеня інтенсивності наповнене життя кожної людини. Інша річ, що одні вміють їм протистояти, а інші — ні.

Що вам ніколи не принесе полегшення

■ Активний «відпочинок» біля телевізора.

■ Спроба обвинуватити у своїх невдачах інших.

■ Сплески бурхливих емоцій зі сльозами і голосіннями.

■  Бажання усамітнитися, щоб «плекати» свій поганий настрій.

■ Снодійне.

2.  Робо­та з презентаціями

Психолог пропонує педагогам об'єднатися в групи (4—5 груп). Кожна група отримує зав­дання: попрацювати командою і намалю­вати, зобразити графічно, а потім предста­вити одне із запропонованих понять:

•    здоров я;

•   емоційне здоров'я;

•   стрес;

•   причини стресу;

•   депресія.

Після роботи в команді один член від кожної групи робить презентацію групової роботи.

3. Педагогам зачитується ряд оз­нак стресу, серед яких є пра­вильні і неправильні. Учням не­обхідно визначити правильні оз­наки стресу. Вони працюють на окремих аркушах, записуючи но­мер ознаки та ставлять поряд«+», якщо вважають ознаку правильною, так «-», якщо вважають ознаку неправильною.

Міні-тест «Правильні ознаки стресу»

1. Постійна дратівливість.

2. Різкі зміни настрою.

3. Сяючі очі та весела посмішка.

4. Неуважність, провали в пам'яті.

5. Частий головний біль.

6. Бажання починати багато нових справ.

7. Упевненість, що вас не поважають на роботі та в родині.

8. Відчуття, що вас усі люблять і всі від васузахваті.

9. Тимчасове відчуття браку повітря.

10. Болі у животі.

11. Занепокоєність, що з являється без видимої причини.

12. Болі у хребті.

13. Почуття самотності.

14. Вам здається, що ваше хобі вже дав­но вам набридло.

15. Вам здається, що усі висувають до вас надто високі вимоги.

4. Інформаційний блок «Засоби бо­ротьби зі стресом»

Орієнтовний список:

•   танцювати;

•   грати у футбол;    

•    кататися на роликах;

•    грати на комп'ютері; ,

•    саджати та поливати квіти;

•    спати.             

Психолог доповнює список такими засобами:

•   послухати спокійну музику;

•   поспілкуватися з друзями, рідними;

•   зробити коротку прогулянку (15-— 20 хв);

•   погратися з домашньою твариною;

•   зробити собі масаж (голова, вуха, шия);

•    записувати те, що викликає стрес;

•   уявити собі щось гарне, приємне тощо.

5. Релаксація з елементами дихаль­ної гімнастики (психолог)

«А зараз у вас є мож­ливість навчитися ще одного чудового й дуже приємного засобу боротьби зі стресом —релаксації, або розслабленню. (Вмикають музику.)

Тож сядьте зручніше, заплющте очі і уявіть собі... прогулянку берегом моря. Що ви побачите? Мабуть, синє або сріблясте море, небо з легкими хмаринками, яскра­ве тепле сонце, жовтий гарячий пісок під ногами, чайок, Що кружляють над хвиля­ми... Ви чуєте шум прибою, і вам стає спо­кійно і затишно...

А повітря на морі прохолодне і свіже... вдихнемо його повільно через ніс... а потім повільно видихнемо... і ще глибоких вдих— і видих... (кілька разів).

А тепер будемо дихати діафрагмою. Вона розташована над шлунком.

Покладіть руку на живіт і зробіть по­вільний вдих. Якщо рука підіймається, зна­чить видихаєте правильно. Продовжуйте— глибокий вдих і видих...

Тепер ви відчуваєте, що в голові — ясні думки, а в тілі — нова енергія та життє­радісність. Можете розплющити очі та по­тягнутися, посміхнутися один одному».

6. Підсумки уроку

 «Що таке стрес — ви зрозуміли. А як із ним боротися? Багато способів визнаєте самі і використовуєте їх: це ваші улюблені справи, хобі та спосіб відпочинку. Гадаю, кожен з вас сьогодні довідався про нові антистресові засоби. Відкрию вам секрет: глибоке дихання, якщо ним користуватися хоча б 5—10 хв на день, гарантує вам спокій, врівноваженість та гарний настрій! Не забувайте, що емоції—важлива складова здоров'я люди­ни. Тож бажаю вам бути емоційно здоровими!»

10 способів порятунку від стресу

З'ясуйте, що саме вас тривожить і зачіпає за живе.

Психологи стверджують: проблема, витягнута з підсвідо­мості, — вже наполовину вирішена, для цього зовсім необо­в'язково йти до психоаналітика. Розкажіть про те, що вас турбує, близькій людині. Це особливий психологічний при­йом: проаналізувавши свою проблему вголос, ви доберетеся до кореня своїх проблем і знайдете вихід із ситуації.

Не вдавайте з себе бідну ягничку. Перше, що рекоменду­ють зробити психологи, коли в черговий раз захочеться роз­винути з дріб'язкової проблеми маленьку трагедію, слід знай­ти людину, якій живеться набагато гірше, і допомогти їй.

Сплануйте свій день. Учені помітили, що для людини, стан якої наближається до стресового, час прискорює свій біг. Тому вона відчуває непомірну завантаженість і нестачу часу. Упора­тися з перевантаженнями елементарно: розпишіть свої дії, роз­поділивши за ступенем важливості, і виконуйте свій план.

Не згущуйте хмари. Люди, схильні до стресових реакцій, будь-яку проблему роздувають до масштабів всесвітньої катастрофи. Насправді жахливі обставини в нашому житті тра­пляються нечасто. Тому викиньте з голови надумані пробле­ми, а також ті, які ви не в змозі вирішити.

Навчіться керувати своїми емоціями. Наш мозок вики­дає гормони стресу на будь-які подразники, що загрожують нашому спокою. При цьому йому зовсім байдуже, реальні вони чи вигадані. Вирватися зі стресового кола допоможе найпрос­тіша йогівська вправа. Заплющіть очі й подумки перенесіться на берег океану. Підніміть руки вгору і розведіть у сторони, уявляючи, як у них входить енергія. Складіть їх одна па іншу в ділянці пупка (ліва знизу). Цього цілком достатньо, щоб пов­ноцінно відпочити, збагатити мозок киснем і заспокоїтись.

Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам удається впоратися із хвилюванням. Наприклад, купіть собі що-не-будь у подарунок. Причому, робити це потрібно не стільки заради себе, скільки заради свого мозку. Ваша сіра речовина теж має потребу в подяці за відмінно виконану роботу.

Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться. Сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь па вашу усмішку організм проду­куватиме бажані гормони радості.

Робіть фізичні вправи не менше 30 хвилин на день. За­мість того, щоб відлежуватись у ліжку, бігайте. За тверджен­ням лікарів, найантистрєсовіші види спорту — біг і спортив­не ходіння. По-перше, активні рухи не дають адреналіну на­громаджуватися, по-друге, відволікають від негативних ду­мок. Стежте за пульсом — його оптимальна частота для вас розраховується за такою формулою: 180 мінус ваш вік.

Використовуйте агресивну енергію в мирних цілях. Ві­зьміть на озброєння японський спосіб боротьби зі стресами. Коли японець відчуває роздратування, він щосили б'є опуда­ло свого шефа. А якщо у вас під рукою ляльки не виявилося, напишіть лайливий лист і з усією кровожерливістю, на яку ви здатні, спаліть його, розірвіть на шматку... (Можете уяв­ляти, начебто те саме робите з адресатом). Помічено, що не­нормативна лексика разом з різкими жестами теж добре ви­водить негативні емоції.

Вживайте вітамін Е. Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. До речі, цей вітамін у натуральному вигляді міс­титься в картоплі, сої, кукурудзі, моркві, ожині і волоських горіхах.

Психологічна абетка

П'ять секретів встановлення духовних стосунків між учителем та учнем

1. Спілкуйся якомога більше з дітьми, особливо в позаурочний час.

2. Пам'ятай: знання стосунків у колективі (ліде­ри, учні з підвищеним авторитетом та ін.) обов'яз­ково допоможе на уроках, особливо в екстремальних ситуаціях.

3. Пізнай у дітях себе колишнього — й учись у дітей! Відчувати іншу людину, сприймати її такою, якою вона є, зрозуміти її внутрішній світ, передба­чити поведінку. Умій передбачити й оцінити якусь ситуацію, річ або точку зору учня очима самого учня.

4. Особливо запам'ятай: духовний контакт — не така сфера, яка легко руйнується, отож постійно підживлюй її. Дрібниць у стосунках немає. Інколи дрібниця в твоїх очах виглядатиме вагомою обста­виною в очах учня чи й класу. Найбільшому зміцнен­ню духовних контактів сприяють спільні інтереси та потреби.

5. Дорожи довірою дітей. Це обов'язковий ком­понент у діяльності будь-якої соціальної групи, яке досягається компетентністю, сумлінністю і чесністю.

Вимоги до роботи вчителя

в умовах гуманізації навчально-виховного процесу

1. Використовуй примус лише тоді, коли всі інші засоби виявляються марними і особливо турбуйся, щоб твої владні дії не розцінювалися як посягання на свободу особи, постійно підвищуй у керівних діях коефіцієнт людяності.

2. Керуйся принципом: "Якомога більше вимог­ливості до людини і якомога більше поваги до неї". Знай, що легше сприймаються вимоги, висловлені у ввічливій формі, вимоги-прохання, вимоги-поради.

3. Не забувай: сліпа покора, що не ґрунтується на особистому переконанні, позбавлена сили. Най­головнішим засобом людського виховання є пере­конання, а на переконання можна впливати тільки переконанням.

4. Будь ворогом принципу керівництва: "Кого хочу — милую, кого хочу караю".

5. Безапеляційність — не твій порадник.

Правила для діяльності вчителя

в умовах гуманізації навчально-виховного процесу

1. Улюблений учитель той, що посміхається, над­ілений почуттям гумору.

2. Пояснюючи — переконуй, дивись на учнів, не кричи — у них ще п'ять уроків.

3. Викликаючи почуття страху, ти принижуєш і себе, і дитину, притуплюєш її інтелект. Подумки полічи до 10, перш ніж викликати батьків, робити запис у щоденнику чи відсилати учня до завуча: а чи не розписуєшся ти у власному безсиллі?

4. Змирися з думкою, що багатство вчителя в ос­новному духовного рівня, а не матеріального.

5. Зрозумій, що учень мовчить не від незнання предмета, а від страху перед аудиторією (пригадай свій перший урок).

6. Ти і твій предмет — не центр Землі, є ще й інші. Не намагайся перекласти на домашнє завдання те, чого не зробив сам на уроці.

7. Не стрижи всіх під один гребінь — кожен учень унікальний.

8. Не будь формалістом — відступай від свого плану, якщо змінюється ситуація в класі.

9. Не бійся створювати гостру ситуацію на уроці.

10. Реалізація тези "Легко вивчати цей предмет" залежить тільки від тебе.

Анкета

"Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроці"

Відвідайте уроки своїх колег і зробіть самоаналіз своїх уроків за такими параметрами:

1. Які форми, методи, засоби Ви використовуєте для активізації діяльності учнів на уроці? Чи дося­гаєте своєї мети?

2. Чи звертаєте увагу учнів на раціональну орган­ізацію їхньої праці, чи використовуєте прийоми збе­реження їхньої працездатності протягом всього уро­ку?

3. Як забезпечуєте індивідуально-диференційований підхід до учнів, зокрема, роботу з сильними і слабкими учнями?

4. Питання якого рівня розглядаєте на уроці (реп­родуктивного чи творчого характеру, що вимагають високого рівня розумової діяльності учнів на уроці)?

5. Скільки часу на уроці учні були зайняті ак­тивною пізнавальною діяльністю?