Робота психолога з батьками

БАТЬКІВСЬКІ ЗБОРИ

ТЕМА: «ВИХОВАННЯ ЛЮБОВ’Ю»

Мета: розкрити сутність поняття «батьківська любов», ознайомити, на які типи поділяється батьківська любов; уточнити значення цього почуття у формуванні дитячої особистості; ровивати бажання виховувати дітей у гармонії, душевному спокої і рівновазі; бажання  прививати дитині щедрість, чуйність, повагу до старших, увагу до рідних, близьких і всіх оточуючих людей.

ХІД ЗБОРІВ

Сім'я - особлива атмосфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. І якщо дитина не ділиться з батьками своїми переживаннями, варто задуматися над тим, чи справна їхня „машина сімейного виховання". 
Сімейне спілкування... Від цих слів віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування - запорука доброго настрою, душевного спокою. З іншого боку, встановлено, що ніде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах. 

В.О.Сухомлинський пише : "Без батьківської мудрості немає виховної сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов'язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька та матері самі стають величезною виховною силою". 

Дорослі виховують дітей своїми щоденними справами та вчинками. Все. що чують і бачать діти (і добре, і зле) знаходить відгомін в їхніх серцях. 
Знайте, що дитина щаслива тільки тоді, коли вона вірить. Неслухняність, зухвальство, грубість – усе це виникає в дитячій поведінці саме в ті моменти, коли ламається віра в найдорожчих людей батьків 

Батьківська любов… Важко переоцінити значення цього почуття у вихованні людини. Без любові неможливий контакт між великими і маленькими, без любові неможливо прищепити  людині, що росте, сердечну щедрість, чуйність, увагу до людей. І саме їй присвячена тема наших батьківських зборів. Передусім я б хотіла роздати вам насінинку, яку прошу потримати до кінця зборів. Пропоную також запалити свічку. Тепло  від неї буде настроювати вас на щось приємне і хороше, зігріваючи не ваше тіло, а ваші душі.

Поки запалюється свічка, я розкажу вам притчу.

(ВІДЕОКЛІП «ДУША»)

ПРИТЧА

Десь у далекому зоряному безкінечному просторі Всесвіту жила-була душа. Вона була весела і безтурботна, радісна і щаслива. Душа насолоджувалась свободою. Милувалась сяянням зірок, слухала їх веселий щебет. Вона любила, звісивши ніжки, погойдатись на Місяці, спостерігати за парадом  планет, зустрічатись із зірками і мило щебетати з ними про все на світі. Одного разу вона пролітала над Землею і її увагу привернув ледь помітний відблиск вогню у маленькому віконці. Душа підлетіла ближче і побачила запалену свічку і руки, складені у німій молитві. І тут її осінило – цей вогник горить для неї! Це її чекають там, на Землі. І полетіла душа до Бога. І сказала: «Господи, я бачила вогник у вікні. Я думаю, що там чекають і кличуть мене.»

Господь погодився: «Лети, цей вогник вибрав тебе!», -  і відпустив душу. В цей самий час на Землі зародилось життя. Душа знайшла своє тіло. Вона з гордістю відкрила двері і зайшла в цей світ. В сім’ї з’явилася довгочікувакана дитина. Бог передав нам у руки безцінний дар, тому бережімо своє найрідніше, найясніше, найяскравіше і найкраще в світі  золоте сонечко.

І засвітило  сонечко на небосхилі нашого життя. І було б воно таким веселим і безтурботним, якби не ми, дорослі. Адже саме ми почали затьмарювати його своїми негативними емоціями. На його ясні промінчики лягли жах, ненависть, байдужість, зневіра, невдача, печаль, недовіра, зло, невдоволення. І посіріло наше сонечко , воно зігнулося під вантажем нестерпних переживань. Воно втратило свій блиск , втратило своє справжнє обличчя. І тільки в наших силах зробити так , щоб сонечко знову засяяло . Як ви думаєте , що для цього треба зробити? Звісно. замінити всі негативні емоції на прямопротилежні . І найголовніше , що  врятує нас і наших дітей - це любов, любов і ще раз любов.

         Що таке батьківська любов? Це почуття, яке мати і батько вкладають у свою дитину протягом усього їхнього життя. Адже недарма ми, батьки,  часто кажемо своїй дитині: "Для мене ти завжди будеш дитиною!" Але в кожній родині ця любов по-різному розуміється, як дітьми, так і батьками. Так,  насправді,  якою повинна бути справжня батьківська любов по відношенню до дітей?

         Психологи вже давно довели, що досвід дитини, отриманий нею у відносинах з батьками. Є фундаментальним для всього її подальшого життя. Для дитини життєво необхідно, щоб батьки її любили. Без їжі фізичної вона не в змозі вижити, без любові і прийняття вона не зможе стати повноцінною особистістю. Батьки несуть відповідальність за той досвід, який дитина отримає в сім’ї. Ось чому батьківська любов є дуже значущою цінністю і для батьків. І для дітей. Але саме в силу того, що вона така важлива, дуже важко змиритися з її відсутністю або недоліком як дітям, так і батькам. Це може призвести до серйозних спотворень: агресію чи байдужість по відношенню до власних дітей батьки видають за любов, а діти приймають цю підставу за чисту монету, як ніби це і є справжня батьківська любов, а потвм переносять цей досвід у своє життя.

Умовно вчені-психологи поділють любов на декілька типів:

1. Любов—гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння розвитку її здібностей, тактовна участь у її справах. Водночас батьки ставляться до дитини цілком тверезо, бачать її недоліки, допомагають долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації. Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в об'єктивній самооцінці.

2. Любов—марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність, розвиток здібностей. За непідтвердженості своїх сподівань розчаровуються в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який нерідко травмує дитину на все життя.

3. Любов—конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері. Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до несприятливих зовнішніх впливів.

4. Любов—пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення батьків до своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею завжди і всюди, некритичне оцінювання її поведінки. Дитина стає ідолм, якому сліпо поклоняються, не бачачи в ній ніяких недоліків, не ставлячи до дитини ніяких вимог, виконуючи будь-яку її забаганку. Як недохват любові, так і надлишок її тягне за собою ряд тих факторів, які можуть перешкодити дитині в подальшому житті. Коли дитині все дозволено, а саме так деякі батьки виявляють свою любов, вона  стає егоїстичною, в світі для неї нікого не існує. Така дитина  ставить себе вище навіть своїх батьків, і ставиться до них як до чарівної палички, яка виконує всі її бажання. Ці діти – «маленькі божки», які вдало для себе маніпулюють батьками, дуже часто тиснучи на їх жалість і закочуючи істерики. Але чарівна паличка в один прекрасний момент може втратити свою силу і тоді почнеться щось страшне. Такі діти не мають друзів.  Їм в житті дуже важко буде влаштуватися. Багато хто шукає підтримки в поганих компаніях, де оточуючим наплювати егоїст ти чи ні. Ось тоді батьки починають ставити питання "а чому", "а з-за чого, адже ми ж все йому, все для нього". А проблема лише в самих батьках.

Діти це не каша, яку маслом не зіпсуєш. У вихованні повинно бути чітко визначені як рамки любові,  так і строгості, як ласки, так і вимогливості. Але головне потрібно відчувати, коли дитині потрібна допомога, а коли потрібна вимогливість. І ми повинні першими їй прийти на допомогу і дати пораду чи навпаки розставити все по місцях і вимагати пояснень.

Секрет виховання повноцінних дітей полягає в тому, щоб випромінювати безперервний потік любові і схвалення. Поясніть своїй дитині, що ніщо з коли-небудь зробленого нею не може привести до втрати любові до неї – ні Божої любові, ні вашої. Як і божа любов, ваша любов до дитини повинна бути безумновою. Найдорогоцінніший подарунок, який ви можете зробити для своєї дитини – вселити в неї абсолютну переконаність в тому що ви любите її всім серцем, беззастережно, незалежно від того, що вона робить і що з нею відбувається.

На початку зборів я вам роздала зернятка. Дістаньте  їх зараз, будь ласка. Ці зернятка нагадують мені народження  і зростання наших дітей. Подібно до цього насіння,  з наших дітей виростають культурні або дикорослі рослини.

І саме в наших з вами руках - виросте з цієї зернинки прекрасна квітка чи  колючий самотній кактус. І як з цим зернятком, яке хтось затиснув з силою в руках так, що воно розсипалося, а хтось взагалі поклав у кишеню і загубив, чи навіть розжував і проковтнув, ось так і ми чинимо зі своїми дітьми. Або проявляємо повну байдужість до них, забувши на деякий час, або періодично згадуємо про них, дістаємо на світ Божий і давай виховувати, затискаючи так, що дитині навіть ні дихнути, ні продихнути, ламаючи, розтрощуючи, а то і з’їдаючи її. Не допустіть цього у вашому відношенні до власної кровиночки. Тільки у  ваших силах утримати свою дитину цілою і неушкодженою, виростити з неї повноцінну ОСОБИСТІСТЬ.

     Материнство і батьківська любов, нероздільні поняття, як для дітей, так і для дорослих людей. Недолюблені і перелюблені діти виростають у дорослих з нездоровою психікою, підірваним здоров'ям і спотвореним поглядом на життя. «Полюби ближнього свого, ЯК САМОГО СЕБЕ». Велика фраза. Нелегко звичайно, життя інше. Але якщо цією фразою жити, все вийде, не відразу звичайно, але обов'язково вийде.
     Подібно полум'ю свічки, кожній людині відведено свій час, своя довжина дороги. Ми не в силах перервати горіння свічки, в наших силах лише підтримати яскраве і тепле дихання вогню, допомогти вберегти його від вітру, щоб не згасло воно, і змогло прогоріти рівно стільки, скільки відведено йому Богом.
    Бажаю вам удачі у вихованні дітей Любов'ю і нехай у ваших сім’ях панує тільки любов-гармонія.

 

 «Батьки і діти: конфлікт чи взаєморозуміння»

Батьківські збори  5  клас

Жити означає мати проблеми.

Розв'язувати їх означає рости інтелектуально.

Мета:    Розвивати пізнавальну сферу учнів та батьків. Розширити уявлення про кон­флікт, формувати навички й уміння при­ймати правильні рішення в конфліктних ситуаціях.

Вступне слово психолога

Відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері назвав спілкування людей найбільшою розкішшю у світі. Спілкування людей — досить складний і делікатний про­цес. Кожний з нас вчиться цього все життя, іноді набуваючи досвіду за рахунок помилок і розчарувань. І, на жаль, дуже часто ми потра­пляємо в ситуації, які визначаємо як конфлікт­ні. Яку роль відіграють конфлікти в нашому житті? Як їм запобігти, як їх розв'язувати?

Про це ми й поговоримо сьогодні.

Ігрова частина   Гра «Небеса і пекло»

Мета: під час цієї гри можна обговорити різні способи вирішення і пом'якшення конфліктних ситуацій, що допомагають не доводити ситу­ацію до насильства.

Інструкція: я хочу розповісти вам історію:

Один молодий воїн прийшов до мудрої літньої людини і запитав у неї: «О, мудрець, розкрий мені таємницю життя. У чому різниця між небесами і пеклом?»

Мудрець на мить замилився і відповів: «Ти дурний. Як така люди­на, як ти, може зрозуміти таке? Ти надто дурний».

Почувши таке, молодий воїн розлютився: «За такі слова я готовий тебе просто вбити!» закричав він і дістав меч із піхов, щоб покара­ти мудреця. Цієї миті мудрець сказав: «Ось це і є пеклом».

Почувши ці слова, молодий воїн знову вставив меч у піхви. «А ось це і є небеса», зауважив старий.

Час від часу кожний з нас у розмові з кимось дотримується інакших поглядів і хоче будь-що довести свою правоту. Іноді в такій суперечці немає нічого поганого, але часом це перетворюється на відкриту бо­ротьбу. Ви можете згадати випадок, коли ваша суперечка з кимось ледве не закінчилася бійкою? Може, ви були настільки збудженими, що готові були самі почати сварку, а може інший у пориві люті був готовий накинутися на вас! А може, ви обидва готові були битися, але щось допомог­ло вам уникнути рукоприкладства... (Діти розповідають свої історії)

Аналіз вправи:

— Що можна зробити, щоб суперечка не перетворилася на бійку?

— Що ви робите, коли хтось хоче у вас щось відібрати?

— Що ви робите, коли хтось ображає вас словами?

— Чи бувають випадки, коли ви змушені застосовувати силу?

— Бійка — це вдалий спосіб розв'язати суперечку?

— Що ви робите, коли бачите, що двоє інших людей от-от поб'ються?

— У чому відмінність між суперечкою та бійкою?

— Чи доводилося вам колись битися?

— Як ви почувалися при цьому?

— Чому мудрець сказав, що насильство — це пекло?

 

Як ви думаєте, що спільного між сніжинками та відбитками пальців людини?

Здається, що всі вони од­накові. Але немає двох од­накових сніжинок, як і немає двох однакових відбитків пальців.  Кожна людина є єдиною та унікаль­ною. Так само і у вашому класі -  ви всі неповторні. Кожен з вас – це окреме «Я».

Я це я. У всьому світі немає нікого подібного до мене.

Мені належить усе, що в мене є: моє тіло, усе, що воно робить, мої почуття, якими б вони не були — тривога, за­доволення, напруження, лю­бов, роздратування, радість; усі слова, які я можу вимов­ляти, — ввічливі, лагідні чи грубі, правильні чи непра­вильні; мій голос, гучний чи тихий, усі мої дії, звернені до інших людей чи до мене самого(самої).

Мені належать усі мої фантазії, мої мрії, всі мої надії і страхи.

Мені належать усі мої пе­ремоги й усі мої поразки та помилки.

Усе це належить мені. І тому я можу дуже близько познайомитися із собою.

І я можу вчинити так, щоб усе в мені сприяло моїм інтересам.

Я можу бачити, чути, відчувати, думати, говорити, діяти.

Я належу собі, і тому я можу вдосконалювати себе.

Я — це я, і я це чудово.

Але всі разом ви – велика сила. Але сильними ви будете, коли будете всі разом. Адже коли навіть найменша частинка чогось руйнується – руйнується все інше. Я хочу вам побажати, щоб ви завжди були сильними, гарними і ніколи не ламалась ваша дружба. А вашим спільним домашнім завданням буде зробити з фотографій портрет вашого класу у променях сонця.

Напишіть свої імена та приклейте фотографії  у центрі со­нячного кола. Потім уздовж променів напишіть все гарне про ваш клас. І подумайте може, варто додати ще променів?!..

 

Робота з батьками.

Інформаційне повідомлення про соціометричне дослідження проведене перед батьківськими зборами.

Обговорення ситуації.

Дитина. Я не буду більше товаришувати з Ванею, він мене ображає.

Мати. А що сталося?

Дитина. Сьогодні я весь урок ліпив із пластиліну ку­точок природи, а він, проходячи, зачепив і все зламав.

Мати. Ти на нього дуже розсердився?

Дитина. Аякже...

Мати. Я розумію твої по­чуття, тобі дуже шкода. А може, він ненавмисно це зробив?

Дитина. Не знаю.

Мати. Спробуй завтра з ним поговорити.

Обговорення.

Батьки висловлюють влас­ну думку з приводу ситуації.

Вправа «Порада».

Мета: привернути увагу до внутрішнього світу дитини, розвинути емпатію. Учасники розбиваються на групи (по 4 особи: один — батько, дру­гий — мати, третій — дитина, четвертий — експерт). Завдан­ня для груп: «Дитина звер­тається до батьків із пробле­мою. Батьки, вислухавши ди­тину, повинні порадити їй, що робити, й переконати, що все буде гаразд. Експерт спостер­ігає за тим, що відбувається, і ділиться враженнями.

Пам'ятка для батьків

1.  Діти — основа сім'ї. У процесі виховання враховуй­те індивідуальні особливості розвитку дитини.

2.  Не ображайте, не бийте й не принижуйте дитину. Па­м'ятайте: навчання — це радість (негативні емоції не спри­яють засвоєнню матеріалу, вбивають бажання вчитися). Криком ви нічого не зміните.

3. Не виховуйте дитину без­посередньо у школі, знайдіть час для бесіди з нею. У про­цесі спілкування не реагуйте бурхливими емоціями, не за­суджуйте дитину, а будьте так­товними, толерантними у ви­раженні своїх суджень, думок.

4. Намагайтеся контролю­вати режим дня дитини.

5. Пам'ятайте, що дитина — ваше відображення (грубість породжує грубість, крик — крик, а доброзичливість і взає­морозуміння — добро і злаго­ду в сім'ї). Запитайте себе: «Чи хочу я, щоб моя дитина була схожа на мене?»

6.  Якщо ви помітили, що в дитини «важкий» період, — підтримайте її, щоб вона не схибила, а пішла правильним шляхом.

7. Дитина — це цілий світ, сприймайте її як цілісну осо­бистість, дорослу людину, яка має свої права (на навчання, відпочинок тощо) і певні обов'язки (учитися, ввічливо ставитися до інших тощо).

8. Не віддаляйте дитину від себе — знайдіть час погово­рити, зрозуміти її, згадайте себе у цьому віці, допоможіть, якщо потрібно (лагідним, ніжним словом).

9.   Не шкодуйте ніжних слів, будуючи стосунки з влас­ною дитиною.

10.  Ви дали дитині життя, тож допоможіть дитині зорі­єнтуватись у бурхливому морі життєвих подій!

         Заключне слово.

         Можливо, сьогодні ми не знайшли шляхів вирішення всіх проблем і конфліктів, які виникають між людьми. Але, напевно, стали хоча б на крок ближче до наших дітей. Бажаю вам, щоб ви були найближчим другом, порадником і наставником вашій дитині. Успіхів вам і вашим дітям!

 

Батьківські збори у 1 класі

Вступ до школи — пере­ломний момент у житті ди­тини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з ото­ченням (ровесниками й до­рослими), новим видом основної діяльності (навчаль­ної, а не ігрової). У житті ма­лят змінюється все: обов'язки, оточення, режим.  Це свого роду кризовий пері­од, що виявляється в тому, що свої ігрові потреби діти мають задовольняти на­вчальними способами. Школа з перших днів ста­вить перед дитиною низку завдань. Їй необхідно успіш­но опанувати навчальну діяльність, засвоїти шкільні норми поведінки, долучити­ся до життя у класному ко­лективі, пристосуватися до нових умов розумової праці та режиму. Виконання кож­ного з цих завдань безпо­середньо пов'язане з попе­реднім досвідом дитини. А він залежить передусім від батьків.

Психологічна готовність до школи — це такий рівень психологічного розвитку маляти, який створює умо­ви для успішного опануван­ня навчальної діяльності. Тут велике значення має наше, дорослих, ставлення до його успіхів і, що важливі­ше, невдач. Шкода, але ми, батьки, найчастіше нетер­плячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося "добри­ми намірами". Але якими б не були виправдання, наше роздратування, крики, з'я­совування стосунків, пока­рання — все це додаткові стресові ситуації, це по­стійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги приділяє­мо дітям,  тим більша надія і   бажаніша  нагорода  — відмінні оцінки.

Ми часто вважаємо, що діти мають нас і навколишній світ розуміти так само, як дорослі, але це — найбільша омана. Діти роблять свої висновки з огляду не тільки на те, що ми їм говоримо, а й на те, що ми при цьому робимо, як поводимося з іншими людьми. Наш особистий приклад часом більше виховує, ніж навчання.

Часто нам, батькам, здається, що дитина по­гано поводиться через бажання зробити щось погане навмисно, однак так буває далеко не завжди. В основі будь-якої небажаної негативної поведінки дитини мо­жуть бути:

•    вимога впливу або комфорту;

•    бажання показати свою владу або де­монстративну непокору;

•    помста, відплата.

Щоб  запобігти  шкільній дезадаптації:

-  формуйте в дитини по­зитивне ставлення до шко­ли;

-  виявляйте інтерес до шкільних справ та її успіхів;

-  формуйте адекватну са­мооцінку;

-  не перевантажуйте ди­тину надмірними заняття­ми;

-  навчайте етичних норм спілкування з однолітками та дорослими;

-  привчайте самостійно долати труднощі, які під силу 6-річній дитині;

- частіше хваліть, а не до­коряйте: пам’ятайте, що ко­жен має право на помилку;

-  любіть дитину безумов­ною любов’ю та приймайте її такою, якою вона є.

І пам’ятайте, що кожна дитина – це окремий сорт «рослини», яку потрібно «доглядати» лише за тією технологією, яка властива тільки їй. Найкращі «поживні» речовини для вашої дитини – уважність, терплячість та мудрість.

Успіхів вам та вашим дітям!

 

Батьківські збори

Тема: Особливості організації навчального процесу підлітків.

Мета: розповісти батькам про ставлення школярів-підлітків до навчання, формування у них схильностей та інтересів у навчанні, визначення ними улюбленних дисциплін; обговорити з батьками прояви у підлітків факторів, що заважають правильній організації виконання домашніх завдань; визначити роль батьків у прищепленні підліткам зацікавленості до навчання та самоосвіти.

Хід зборів

Байдужість до навчання — проблема дитини чи дорослих?

Кожна дитина у будь-якому віці допитлива і розумна по-своєму. В юності ж розумова активність набуває дещо дуже характерних рис.

Одна з особливостей пізнавальної сфери підлітків — теоретичність їхньої розумової діяльності. У цьому віці

виявляється живий інтерес вже не тільки і не стільки до самих фактів, скільки до їх аналізу, обговоренню і розмірковуванню над ними. Підлітка часто цікавлять дуже абстрактні запитання: «Що таке випадковість? Що знаходиться поза Всесвітом?».

Уже набагато менше уваги привертають наочний навчальний матеріал, самі по собі конкретні факти, повідомлені вчителем або навчальною книгою. Навіть демонстрація

ефектних дослідів не справляє на підлітків такого враження, яке вона справляє на трохи молодших учнів. У цьому віці цікаво узагальнювати факти, шукати теорії, що пояснюють той чи інший фізичний або хімічний ефект. Хочеться слухати про це, сперечатись, розмірковувати.

 Психологи досліджували розвиток допитливості у шко-

лярів. Вони дійшли висновку, що існує доволі поширене явище: байдужість школярів до навчальних дисциплін. Байдужість — одне з уособлень того сумного явища, назва

якому формалізм знання. Учень втрачає сенс найважливіших понять матеріалу, який вивчає, і навіть не намагається подолати перепону. Він слухає пояснення вчителя, читає підручник, художні твори, рекомендовані програмою, але не вникає, та й не намагається вникнути у незрозуміле.

Ліниві і недопитливі… а хто винен у цьому? Учні? Або всі ми: родина, школа? Будьмо відверті: і все добре, і все погане, що є в дітях, — результат впливу дорослих. Будь-який недолік у роботі школярів — так чи інакше є відображенням наших промахів.

 Основна книга, з якою працює школяр усі роки навчання, — підручник. Як же складаються відносини між школярем і підручником? Матеріал книги може бути далеким від інтересів учня. Підручник може бути нецікавим і тому, що для одних школярів він занадто складний, а для інших — занадто простий. До того ж підлітки часто не озброєні навичками самостійно працювати з книгою, а механічне заучування викликає у них лише втому та нудьгу. Окрім цих особистих причин відчуження дитини від підручника, є одна спільна: позиція школяра по відношенню до навчання. Дійсно, яку задачу ставимо ми, дорослі, перед школярем, коли він береться до навчання? Дуже просту: вивчи та дай відповідь. Вивчи, тобто запам’ятай і перекажи. А переказати треба, за думкою деяких дорослих, якомога ближче до тексту. Чим ближче — тим краще. А між тим саме дослівний переказ зазвичай свідчить про нерозуміння тексту і про те, що дитина не ставила перед собою завдання зрозуміти інформацію, яку вивчила.

Помилкова формула «вивчи — дай відповідь»

У чому ж полягають слабкі сторони задачі «вивчи і дай

відповідь»? Перш за все, в тому, що учень стає пасивним виконувачем, а не активним творцем своїх знань. Пасивний розумовий труд набагато менш ефективний, ніж активний, творчий. До того ж він менш привабливий, більш важкий і зовсім не викликає позитивних емоцій.

Саме тому знання, здобуті у такий спосіб, і залишаються формальними, не вбудовуються в духовний світ зростаючої людини, не стають джерелом розумового і морального розвитку.

Як викликати у підлітка зацікавленість до навчання?

У юнацькому віці яскраво виявляються індивідуальні відмінності в інтересах та схильностях. Помітно виділяються дві групи юнаків та дівчат. Якщо одні не відчувають особливої схильності до окремих предметів і навчаються по всіх дисциплінах приблизно однаково, то в інших чітко визначені інтереси, про них вже відомо і вчителям, і однокласникам, що ці учні сумлінно навчаються і люблять одні

предмети і зовсім байдужі до інших.

Що викликає зацікавленість до тих чи інших предметів? Причин багато, але найбільш поширені наступні:

— цікаве викладання предмета;

— інтерес до самої науки;

— престижність даної сфери знань;

— практична значимість предмета, пов’язана з життє-

вими планами;

— успіхи в навчанні з цього предмета;

— захопливість самого процесу отримання знань, що вимагає розумової і практичної активності.

Відкинувши пасивний метод навчання, батьки мають викликати у дитини прагнення самостійно здобувати знання. Не запам’ятовувати, а перед усім аналізувати, осмислювати, розуміти матеріал, виявляти особисту розумову активність у засвоєнні навчального матеріалу — ось до чого слід привчати підлітків. Тоді і запам’ятовування стане більш легким і ґрунтовним. Треба навчити дитину не запам’ятовувати все підряд, а вилучати головне, встановлювати в тексті смислові зв’язки і відношення, співвідносити нові знання з тими, що були засвоєні раніше, при цьому контролювати

себе, самостійно ставити запитання до тексту, і ще багато чого іншого.

Треба навчити підлітка зупиняти увагу на тому, чого він не знає або не розуміє. Іноді школярі не розуміють не лише окремих слів або висловлювань: вони, читаючи підручник, зустрічають і незрозумілі думки. Чи звертають вони увагу на ці думки? Чи намагаються їх «розшифрувати»? Чи завжди встановлюють для себе такий факт: в тексті є незрозуміла думка?

Часто дорослі не переймаються проблемою нерозуміння

їхніми дітьми нового матеріалу. Ми не лише не виховуємо в дітях прагнення знайти відповідь, подолати бар’єр цього нерозуміння, але іноді навіть перешкоджаємо. Зазвичай і в родинах, і в школі складається неправильне ставлення до того, що учень не розуміє чогось: це вважається йому за провину, може викликати докір, осудження або навіть глузування.

Як слід чинити у цьому випадку? Ставлення дорослих до підлітка має бути доброзичливим, уважним, заохочувальним. Бо інакше дитина, зіткнувшись з глухою стіною байдужості, втратить бажання пізнати цей світ, відкрити

для себе його таємниці. Батьки мають дати зрозуміти школяреві, що дійти суті незрозумілого — важлива і необхідна справа. Це розуміння — перша сходинка активної обробки нових знань. Подивитись у вічі своєму незнанню або нерозумінню — це перший поштовх до того, щоб забажати дізнатись і зрозуміти. Саме дізнатись і зрозуміти, а не просто вивчити.

Навчаємо підлітка навчатись

Що таке навчати навчатися самостійно? Це, по суті, постаратись допомогти дитині знайти власний, індивідуальний стиль роботи, що дозволив би якомога повніше розкрити юну особистість. Підлітків слід навчати тому, як опанувати новий матеріал підручника, законспектувати статтю, записати лекцію, їм треба дати навички самостійного пошуку потрібної інформації, пояснити, як користуватись довідковими матеріалами, каталогами та ін.

Якість роботи залежить і від уміння правильно організовувати її. Отже, будемо навчати дітей планувати свої справи, вибирати найбільш підходящих для занять режим дня, цінувати час, розумно розподіляти його.

Мета навчання, у тому числі і домашнього, не просто оволодіння знаннями, але й розвиток самостійності мислення, виховання здібностей, формування багатого духовного світу, морально здорової особистості.

Психологічний практикум для батьків

1. Батькам пропонується заповнити анкету.

Анкета для батьків «Вплив родинної атмосфери на успішність дитини».

1) Чи знаєте Ви, від чого залежить психологічний настрій дитини на весь день? (Оберіть потрібний варіант відповіді.)

а) Так.

б) Ні.

2) Яке запитання Ви ставите дитині, коли вона повертається зі школи?

а) Які оцінки ти сьогодні отримав?

б) Що було цікавого в школі?

в) Чи не накоїв ти сьогодні що-небудь?

3) Що ви знаєте про те, як слід реагувати на успіхи та невдачі дитини у школі?

а) Знаю багато, бо багато читав про це.

б) Я мало читав про це.

в) Нічого не знаю.

4) Чи знаєте Ви, що створює в родині атмосферу неспокою, що є перевантаженням для нервової системи дитини?

а) Так, знаю.

б) Знаю, проте хотілося б дізнатись більше.

в) Не знаю нічого.

5) Чи потрібна Вам порада щодо здійснення контролю за роботою дитини вдома і щодо надання їй розумної допомоги?

а) Так, необхідна.

б) Ні.

6) Чи вважаєте Ви, що підвищені й агресивні інтонації є невід’ємною частиною виховного процесу в родині?

а) Так, це єдиний спосіб впливу на дитину.

б) Так, але я обминаю цього.

в) Ні, це неприпустимо.

Після анкетування проводиться обговорення його результатів.

Пам’ятка «Правила домашньої роботи»

1) Побачити в тексті головне (виділити головну думку, правило, закон).

2) Діалог з автором (у процесі читання учень начебто веде розмову з автором, перевіряє, чи співпадають його припущення з матеріалом підручника).

3) Навчитись ставити запитання (в процесі читання у свідомості учня мають виникати запитання до тексту).

4) Складання плану (накидати пункти плану; пункт плану — це стисле, в одне речення, формулювання основного змісту частини тексту).

5) Суто запам’ятовування, самоконтроль (самоконтроль — необхідна умова і розуміння, і запам’ятовування).

Пам’ятка «Організуй самого себе»

1) Точно визнач мету своєї діяльності.

2) Зосередь свої зусилля на головному.

3) Вигадай собі стимули.

4) Навчись говорити «ні».

5) Використовуй час повністю.

6) Берися до справи одразу ж.

7) Слідкуй за тим, на що використовуєш вільний час.

8) Старайся урізноманітнити заняття.

9) Виховуй у собі повагу до власного часу.

10) Навчись слухати.

11) Набудь звички занотовувати важливу інформацію.

12) Даєш слово — тримай; даєш зобов’язання — виконуй.

Підсумки зборів

Причини низької зацікавленості підлітків до навчання, головною мірою, пов’язані із тим, що способи викладання і способи засвоєння матеріалу відстають від зростаючих

інтелектуальних потреб і можливостей учнів. Не люблять вони механічного заучування. А у повсякденній навчальній діяльності зберігаються два основні способи роботи: пояснення вчителя і самостійні заняття з підручником. Звідси й набридлива одноманітність. Не відчуваючи задоволення, радості від навчання, не вміючи самостійно, вільно користуватись різними засобами навчальної роботи, багато хто

зі школярів починає обтяжуватись навчанням.

Ось чому так важливо підлітку навчатися самостійно здобувати знання і вміти їх обробляти, обирати потрібні ві-

домості, добре запам’ятовувати їх, пов’язувати з іншими, бути на рівні сучасних досягнень науки. Тільки так може з’явитися справжній інтерес до пізнання, тільки у цьому випадку він буде стійким, таким, що спонукає діяти. І якщо ми, батьки, нині допоможемо юній людині розвинути потребу в знаннях, уміння набувати їх, то ці важливі якості залишаться з нею і після закінчення школи.

 

Ділова гра

Тема: Сім’я  та  її  вплив  на  дитину

Мета:Вчити батьків набувати практики колективної діяльності у виробленні рішень. Довести вплив сім’ї та сімейного життя на виховання дітей.

Тип гри за призначенням:  навчальна

Хід гри

1.     Вибір опонентів, рецензентів, експертів

2.     Виступ психолога

   Кожна людина з’являється на світ як дещо нове, яке ще ніколи не існувало до сих пір. Кожна людина по-своєму бачить, чує, відчуває, думає, має індивідуальні можливості, свої риси характеру.

3.     Практична робота із серветкою

   Ось наприклад, візьміть серветку і виріжте силуети дитини. Як кожний виріб, який у вас утворився в результаті практичної роботи, різний, так кожна людина неповторна.

4.     „Мозковий штурм”

   Який вплив на дитину має сім’я?

           5.     Завдання для самостійної роботи

   Кожна людина проходить свій шлях розвитку. Виділимо, наприклад, наступні етапи розвитку людини:

І – 0-3 роки;

ІІ – 3-5 років;

ІІІ – 6-10 років;

ІУ – 11-14 років;

У -  15-17 років.

                          Завдання:

-         Згадайте себе в кожний із цих періодів.

-         Напишіть, хто здійснив на вас найбільший вплив?

-         Чому ви навчились?

 

 

6.     Самостійна робота

                                              тітка

 

              школа  і                                               мама

            вчителі                                                       

                                             Я

                    друзі                                           тато

             

                           дідусь                          дядько

 

                                            бабуся

 

7.     Обговорення отриманих результатів

   А хто найбільше впливає на дітей у віці 6-10 років?

8.     Робота в парах „Інфокарусель”

   Батьки сідають у два кола і об’єднуються в діади, обмінюються думками, а потім переходять по кругу і утворюють наступну пару. Завдання батьків – зібрати найбільше інформації по темі зустрічі.

       Питання для інтерв’ю:

1.     Назвіть п’ять прикметників, які описують ваші відношення з дитиною.

2.     Яка ваша реакція, якщо дитині причинили біль?

3.     Чи пам’ятаєте ви, коли ваша дитина залишалась надовго зовсім одна?

4.     Чи відчувала ваша дитина коли-небудь відторгнення з боку любого із батьків?

5.     Наскільки емоційно близькими один до одного відчувають себе члени вашої сім’ї?

6.     Наскільки активно ви приймаєте участь в житті один одного?

7.     Чи проводите ви час разом, коли це можливо, чи надаєте перевагу займатись своїми справами?

8.     Чи знаєте ви друзів своєї дитини?

9.     Чи є у вас спільні інтереси?

10. Як ви відзначаєте свята і дні народження?

11. Що зазвичай відбувається в сім’ї ввечері або у вихідні дні?

12. Чи раді ви зустрічі один з одним?

13. Як відбувається обговорення протиріч в сім’ї?

14. Чи виконують члени сім’ї певні обов’язки чи ролі в родині чітко не визначені?

15. Чи часто ваша сім’я здається дезорганізованою?

 

9.     Узагальнення результатів роботи

10.                        Слово опонентам

11.                       Тест „Виховуюча позиція”

а) Інструкція для батьків

   Подумайте і дайте відповідь, чи властива вам така поведінка?

   Якщо ніколи – поставте „0”.

   Рідко – „1”.

   Часто – „2”.

   Майже завжди – „3”.

   Завжди – „4”.

 

1)     Говорити, що вас немає вдома, коли ви є.

2)     Переходити дорогу в недозволеному місці.

3)     Палити.

4)     Вибачатись, коли ви неправі.

5)     Голосно розповідати „дорослі” анекдоти.

6)     Емоційно „висловлюватись”, коли у вас що-небудь не виходить.

7)     Довго сидіти за столом, розмовляти з друзями.

8)     Добиватись своєї мети супроти правил.

9)     Поступатись місцем у транспорті.

10)Не звертати уваги, коли вас провокують на „грубу” відповідь.

11)Дивитись фільми на різні теми.

б)  Після того, як ви дасте відповіді на ці запитання, уявіть, що у всіх ситуаціях поруч з вами ваша дитина...

 -  Чи зміняться ваші відповіді?

в) Висновок після тестування.

   Більшість людей присутність дитини заставляє сприймати ситуацію як виховуючу.

-   А як сприймаєте її ви?

12.                        Підсумок заняття

   Батьки виховують, а діти виховуються тим сімейним життям, яке складається планово чи непланово. Життя сім’ї тим і сильне, що його враження постійні, що діє непомітно, укріплює чи отруює дух людський, як повітря, яким ми дихаємо.

 

«Світ батьків – світ дітей»

Анотація: заняття з елементами тренінгу для молодших підлітків та їх батьків спрямоване на покращення стосунків між членами родини, підвищення психологічної компетентності батьків. В ході заняття використовуються вправи, які сприяють створенню позитивного психологічного клімату, та емоційному зближенню батьків і дітей.

       Мета: cприяння розвитку ефективної взаємодії між дітьми та батьками.

          Завдання: посилення ролі сім'ї в виховному процесі,  покращення стосунків    між дітьми та батьками, підвищення психологічної компетентності батьків.

         Обладнання: класна кімната, дошка, кольорові олівці, фломастери, аркуші паперу А-4, плакат, на якому намальована яблуня,  картонні кольорові квітки на кожного учасника, картонні яблука: зелені – по кількості дітей, червоні – по кількості батьків, аудізапис музики для релаксійної вправи, маркери, конверти з завданням.

         Форма проведення: тренінгове заняття для молодших підлітків та їх батьків.

         Тривалість заняття: 1,5 год.

Зміст заняття

Привітання 

-  Сьогодні  ми зібралися для того, щоб спробувати разом стати краще, добріше,  навчитися відноситися один до одного з повагою і розумінням.

1.     Вправа «Продовж речення».

Мета: акцентувати позитивні якості учасників групи.

Батькам пропонується продовжити речення: «Понад усе я ціную в дитині…». Діти продовжують речення: «Я поважаю батьків за те, що…».

- Багато чого ви цінуєте і поважаєте один в одному. А чи добре знаєте ви один одного, ваші думки, почуття? Зараз дізнаємось.

2.     Методика « Екзамен».

Мета: вербалізація почуттів, згуртування групи.

Учасникам роздаються аркуші паперу, на яких діти і батьки одночасно відповідають на запитання:

-         улюблений колір (дитини)

-         улюблене свято

-         улюблена їжа

-         улюблений шкільний предмет

-         ім’я  кращого друга (подруги)

-         улюблена пісня

Після виконання завдання, відповіді звіряються.

3.     Гра «Впізнай свою дитину».

Мета: емоційне зближення батьків і дітей.

Кожному з батьків,  зав’язують очі і пропонують знайти свою дитину. Потім дітям пропонується  відшукати своїх батьків.

4.     Вправа «Малюємо разом».

Мета: розвиток емпатії.

Учасникам пропонується намалювати малюнок, використовуючи один олівець. Під час роботи не можна розмовляти. Під час обговорення звернути увагу на те, хто перший починав малювати, чи важко було зрозуміти партнера? Звернути увагу на почуття, які виникали під час малювання.

5.     Гра «Море хвилюється…»

Мета: підняти емоційний настрій групи.

Учасникам пропонується уявити, що всі вони – море. Всі повинні слухати завдання і виконувати його: Море хвилюється – раз, море хвилюється – два, море хвилюється – три, на місці фігура суму – замри! (також можна пропонувати наступні фігури – смілива, красива, ледача, весела)

6.     Вправа «Пантоміма».

Мета: навчання невербальним способам спілкування.

Учасників об’єднують у 4 групи, кожна група отримує в конвертах завдання зобразити  предмет та презентувати завдання – учасники відгадують. (літак, телефон, квітка, дзеркало).

7.     Релаксаційна вправа «Водоспад» .

Мета: Зняття психоемоційної напруги.

- Сідайте зручно, закрийте очі. Зробіть глибокий вдих і видих… Уявіть собі, що ви стоїте біля водоспаду, але це незвичайний водоспад. Замість води в ньому падає до низу м’яке біле світло. Тепер уявіть собі, що ви стоїте під цим водоспадом і відчуйте, як це ласкаве біле світло повільно ллється по вашій голові… Ви відчуваєте, як розслаблюються м’язи обличчя, шиї . Біле світло тече по ваших плечах, спині і допомагає їм  стати м’якими і розслабленими. Біле світло тече по вашому тулубу…, по руках по долонях  ви відчуваєте себе дуже розслаблено і приємно. Світло тече по ногах і спускається до ступенів. Ви відчуваєте як вони стають м’якими і розслабленими. Цей чарівний водоспад з білого світла ніжно торкається всього вашого тіла, ви відчуваєте себе цілком спокійно і безтурботно, і з кожним новим вдихом і видихом ви все глибше розслабляєтеся і наповнюєтеся  новими свіжими силами. Постійте біля водоспаду стільки, скільки хочеться і потім повільно відкрийте очі. 

8.     Вправа «Квітка – семицвітка».

Мета: розвиток комунікативних здібностей, вміння вербально виражати свої почуття.

Учасникам  роздаються квітки, які мають сім пелюстків, вони загадують сім бажань та записують їх на пелюстках. Три бажання – дитина для батьків, три бажання – батьки для дитини і одне бажання спільне.

9.     Вправа «Родючий сад».

Мета:  рефлексія заняття.

Учасникам  роздаються вирізані  з картону яблука, дітям – зелені, батькам – червоні, пропонується написати на них відповіді на запитання:

Що ви думаєте про заняття?

Що для вас було важливим?

Що вам сподобалось?

Чому ви навчилися?

Потім учасники обговорюють свої відповіді і вивішують яблучка на плакат, на  якому намальована яблуня.

10.    Заключне слово.

-         Закінчується наша зустріч, хочеться сказати велике спасибі всім учасникам нашого заняття і сподіваюсь, що ця зустріч допоможе нам більше дізнатися один про одного і зробити ще один крок до взаєморозуміння. Потім батькам роздаються «Поради для батьків», а дітям «Поради для дітей».

Поради для дітей

1.     Довіряйте своїм батькам – вони самі близькі вам люди, вони можуть вам допомогти, дати добру пораду.

2.     Розповідайте їм про свої проблеми, невдачі.

3.     Ділитися своїми радощами.

4.     Піклуйтеся про батьків: в них багато труднощів.

5.     Намагайтеся їм допомагати, розуміти їх.

6.     Не засмучуйте не ображайте їх даремно.

7.     Знайомте батьків зі своїми друзями, розказуйте про них.

8.     Запитуйте у батьків про їх дитинство.

Поради для батьків

Слухай мене, щоб я вмів слухати;

Поважай мене, щоб я  поважав інших;

Вір мені, щоб я повірив;

Не принижуй мене, щоб я не принижував;

Розмовляй зі мною, щоб я вмів спілкуватися;

Вибачай мені, щоб я вмів вибачити інших;

Допомагай мені, щоб я став помічником;

Не насміхайся з мене…

Не ігноруй мене…

Почуй мене, щоб я це відчув;

Люби мене, щоб я вмів любити.

 

Заохочення та покарання

Сімейне виховання

Одним із методів сімейного виховання є застосування різного роду заохочень, діапазон яких досить широкий:

•    схвальний жест, або ласкавий погляд

•    добре слово, чи схвалення

•    цікава екскурсія, поїздка чи цінний для дитини подарунок

•    позитивна оцінка діяльності дитини

•    дозвіл зайнятися в даний момент улюбленою сравою

•    відміна проголошеного раніше покарання

Варто знати, що невміле маніпулювання заохоченням може призвести до небажаних результатів.            Тому застосування заохочень вимагає врахування як загальних обставин, так і індивідуальних особливостей дитини, виявлення педагогічного такту.

Заохочення має відзначати конкретні вчинки та досягнення дитини, а дитина , у свою чергу, повинна чітко знати і розуміти за що її заохочують. Незаслужені заохочення можуть спровокувати формування завищеної самооцінки, яка не співпадає з дійсним станом і гальмує самовдосконалення особистості, веде до розвитку негативних якостей - самолюбство, зверхність, пихатість.

Не треба надто часто заохочувати дитину. Кількість у цій справі дещо негативно відбивається на якості, знецінює заохочення, знижує його виховний ефект. Якщо дитина звикає до заохочень, у неї виробляється „очікування заохочення". У цьому випадку формується корисливий підхід до життя.

Сімейне виховання часто супроводжується покаранням. Враховуючи дитячу психологію, покаранням для дитини може бути:

•    суворий погляд або жест

•    заборона в даний момент займатися улюбленою справою

•    відміна раніше обіцяного заохочення

•    відмова від спілкування з дитиною

•    засудження дитячим діям і вчинкам

При зверненні до покарання, необхідно пам'ятати, що це головним чином, допоміжний метод виховання. Ні в якому разі не можна допускати прилюдного осудження і тілесних покарань, які сприймаються дитиною як образа, приниження її гідності. Позитивних результатів від таких покарань чекати не доводиться. Вони викликають лише злість, замкненість, грубість, ненависть до батьків та до інших людей.

Які ж вимоги існують до покарань?

Найперша вимога - об'єктивність. Ніщо не може так травмувати особистість, як незаслужена кара. Тому, перш ніж виносити покарання, необхідно впевнитися, що дитина дійсно його заслуговує.

Велике значення має міра: надто суворе покарання дитина сприймає з протестом, як несправедливе, надто м'яке - фомує почуття безкарносі й нехтування думкою батьків.

У вихованні дитини слід завжди памятати:

дитина - особистість, яку потрібно поважати, рахуватися з її думкою та інтересами

дитина - це маленька людина, внутрішній світ якої є неповторним та унікальним

дитина - маленький громадянин суспільства, який має права та обовязки

дитина - це майбутнє, яке залежить від кожного слова та вчинку дорослих

 

Кілька коротких порад

1.Показуйте  дитині , що її люблять такою, якою вона є , а не за якісь досягнення.

2.Не можна ніколи (навіть у пориві гніву )говорити дитині ,що вона гірша за інших.

3.Треба чесно й терпляче відповідати на будь-які  її запитання .

4.Намагайтесь щодня знаходити час ,щоб побути наодинці зі своєю дитиною.

5.Учіть дитину вільно спілкуватися не тільки зі своїми однолітками ,але й із     дорослими.

6.Не соромтесь підкреслювати,що ви пишаєтеся своїм малюком .

7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини .

8.Завжди говоріть  дитині правду ,навіть коли вам це невигідно.

9.Оцінюйте тільки вчинки,а не її саму.

10.Не домагайтеся успіху силою . Примус – найгірший варіант морального виховання . Примус у сім’ї порушує  особистість  дитини .

11.Визнайте право дитини на помилку .

12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів .

13.Дитина ставиться до себе так , як ставляться до неї дорослі .

14. І взагалі  ,хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини ,і тоді ви краще зрозумієте ,як її виховувати .

 

Батьківські збори

«Неправильні форми виховання в сімї  як одна із причин порушень поведінки

та виникнення шкідливих звичок»

Мета: Проаналізувати причини порушень поведінки у підлітків; сприяти формуванню правильних підходів  у сімейному спілкуванні на рівні «батьки-діти»

Вступне слово

Давня філософська традиція каже проте, що духовний розвиток дитини починає формуватися ще задовго до її народження - який внутрішній світ батьків, що вони відчувають, сповіду­ють, що цінують найбільше, те й запо­зичають діти. А з появою маленької людини сім'я покликана огорнути її теплом і духом злагоди, бо ж сама родина закладає фундамент вихованості, вивершує душу. А школа вводить дити­ну у світ наукових знань та культури. Відтак родина і школа — природні со­юзники, дві могутні сили виховання. Отож, основним фактором формуван­ня особистості є і завжди було родин­но-шкільне виховання.

Кожна дитина — це таємнича квітка, і допомогти кожній квітці роз­квітнути, а дитині — розкритися у своїх здібностях — це нині найголов­ніше завдання.

Дорогі батьки! Дуже багато в бла­гополуччі й успішності розвитку дити­ни залежить від вас. Пам'ятайте: для дитини важливо те, що ви робите для неї, а ще важливіше те, що ви робите разом із нею.

Сьогодні ми маємо нагоду ще на одну краплину ближче побачити своїх дітей у класному колективі.

 

Діти розповідають про своє життя у класному колективі. ( ознайомлення батьків з обов’язками та оцінками , прощання)

Розповідь класного керівника про успішність, моральний клімат, стан відвідування; звернути увагу на спізнення, спортивну та шкільну форму, відповідальність до доручених справ, ЗНО, екзамени.

Виступи вчителів-предметників.

Бути підлітком дуже важко. Повний енергії, одержимий потребою незалежності, повний очікування майбутніх успіхів в великому житті підліток проходить через тяжкі випробування в пошуках власного шляху в суспільстві, І тому зрозуміло, яку тривогу у батьків  викликають діти,  що  вступають у підлітковий вік.

Батькам необхідно поважати гідність дітей у цьому віці, який починається з 11-12 років, давати їм потрібні поради, розвивати почуття правильної самооцінки. Щоб дитина правильно розуміла, що ЇЇ хвалять за правильне, а якщо в неї недоліки у виконанні, необхідно роз'яснювати які саме недоліки і шо треба робити, щоб подолати їх. Необхідно допомагати дитині вміти бачити себе з різних сторін і в різних ситуаціях. Батьки повинні пам'ятати, розуміти раптові зміни настрою дитини і дивні, на перший погляд, захоплення, ексцентричну поведінку, новий лексикон і, інколи, починання, які закінчуються невдачею.

Щоб успішно пережити всі пригоди підліткового віку, І батькам, і підліткам необхідно добре уявляти, як виходити з критичних ситуацій. Необхідно бути терплячими і продовжувати розмовляти один з одним, любити один одного.

Перехідний вік – критичний етап у процесі дорослішання, дуже бурхливий і повний несподіванок час це перехід від дитинства до дорослого життя.

Підліткам притаманні:

·     Підвищена чутливість, дратівливість, неспокій, збудливість, незадоволення собою

·                         Почуття самотності і непотрібності

·                         Труднощі у стосунках з дорослими

Причини конфліктів підлітків з батьками

•  відмінності у рівні досвіду дітей та дорослих;

• відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;

•  відсутність чітких правил, що структурують послаблення батьківської й період;

 і соціальні відмінності між батьками і дітьми;

• перевантаження та напруження як результат соціальних та культурних перетворень.

         Поради

·        Відверта розмова

·        Рішучість обговорювати ситуації, що можуть викликати зніяковілість

·        М’які настанови, любов, терпіння,хвилинка часу,зацікавленість

Звернути увагу на наслідки тестування (більше батькам приділяти уваги дітям, спільна робота, бесіди, зацікавленість життям дітей).

Заключне слово

         Пам’ятайте, що дитина –це дзеркало життя своїх батьків. Як у краплі води відбивається сонце так і в дітях відображається духовне багатство мами й тата. Робіть усе, щоб дитинство і майбутнє ваших дітей було прекрасним.  Любові та взаєморозуміння, успіхів і щастя вам та вашим дітям!

Кошик побажань для мене та поради для батьків.

 

ПОМИЛКИ БАТЬКІВ. ЧИ МОЖНАЇХ УНИКНУТИ?

Давайте визнаємо: усі ми робимо помилки у вихованні дітей, як маленькі, так і великі. Одні з нас визнають ці по­милки і намагаються їх виправити. Інші впевнені у своїй непогрішимості і категорично відкидають навіть думку про те, що вони зробили щось неправильно. З наших помилок ви­ростають великі дитячі психологічні травми. Діти налашто­вуються на зневіру до дорослих. У них можуть сформувати­ся агресивні реакції на помилкову поведінку батьків, знева­га до них. Це може призвести до агресивної поведінки дитини, особливо підлітка, вдома, у школі, серед однолітків. А згодом, уже створюючи власну сім'ю, така людина часто вдається до насильницьких дій щодо своїх близьких у власній сім'ї.

Обговоримо, які помилки є типовими для багатьох батьків і що нам робити, якщо ми вже образили свою дитину?

На думку італійського психолога Ади Делла Тонне, одна з найпоширеніших помилок батьків — це зловживання вла­дою. Для маленьких дітей світ сповнений чудових речей і на­селений напівбогами-батьками, які годують, зігрівають, пе­стять, навчають, лікують, підтримують і карають, А ось відо­мий американський сімейний психолог Джон Бредшоу на­гадує всім нам, що маленька дитина в присутності дорослих, які в кілька разів вищі та важчі за неї, почувається так, як почувалися б ми в присутності велетнів. Щоб вижити, ми б погодилися виконувати їхню волю у всьому, робити все, що нам наказують.

У чому ж виявляється наше зловживання владою над дітьми? Це і незрозуміле та несправедливе покарання, ви­сміювання дитини в присутності інших людей, ізоляція: «Вийди. Дітям не годиться слухати розмови дорослих». У та­ких випадках у дитини з'являється відчуття, що вона є тяга­рем для дорослих, її присутність небажана.

Зловживаючи своєю владою, батьки визначають, що має цікавити дитину, дозволяють або забороняють, не питаючи навіть думки дитини: «Що вона там може розуміти? », «Ми ж краще знаємо, у чому для неї користь і щастя».

Як же так трапляється, що, бажаючи дітям любові і добра, ми часто залякуємо їх, принижуємо, ізолюємо? Що робити, якщо це вже трапилось? Як виправити помилку? Чи не втра­тимо ми авторитет в очах наших дітей, якщо вибачимося пе­ред ними? Усе це нелегкі питання. Спробуймо знайти відповідь хоча б на деякі з них.

Сімейні традиції. Чудово мати сімейні традиції і переда­вати їх із покоління в покоління. Але традиції у вихованні дітей мають і деякі негативні сторони. Раніше, коли наше суспільство було тоталітарним, і більшість сімей були тоталі­тарними, авторитарність батьків, їхня категоричність сприй­малися як норма. Діти покірно мирилися з волею дорослих, зі своєю нерівноправною позицією у сім'ї, що переростала в таку саму позицію в суспільстві. Не знали про Конвенцію ООН про права дитини, у якій записано, що над дітьми не можна здійснювати насильство. Проте суспільство розви­вається, змінюються погляди на виховання дітей, узагалі на позицію людини в суспільстві.

В одній неповній сім'ї любляча, освічена мати вважала, що, оскільки вона одна виховує хлопчика, його необхідно вихову­вати суворо. Тому за провини (погані оцінки або зауваження вчителя) дитину карали ременем. Хлопчик сприймав це як належне і не протестував. Проте психологічні травми, які він регулярно отримував, давалися взнаки в його агресивній поведінці в школі стосовно однолітків, що набувало дуже небезпечних форм. Мати схильна була звинувачувати вчителів, дітей, але аж ніяк не себе.

Якщо ми хочемо, щоб діти довіряли нам, зважали на нашу думку, треба вміти визнавати свої помилки і за необхідності вибачатися перед дітьми. Ваш авторитет від цього не тільки не впаде, а навпаки — зросте. Якщо дитина розумітиме, що ви така людина, як і інші, що ви можете зробити помилку і чесно визнати її, вона довірятиме вам, не очікуючи від вас підступності або нетактовності.

Як каже Ада Делла Тонне, добре виховати дітей — озна­чає виробити в них звичку враховувати, що в інших рівні з ними права, неухильно керуватися принципом, спільним як для дорослих, так і для дітей: «Можеш поводитися так, як тобі подобається, але при цьому не зловживай своєю свободою, не використовуй її на шкоду іншим».

У ставленні до дитини важливо:

·         Уникати порівняння з іншими дітьми

·         Висувати реальні але конкретні вимоги

·         Залучати дитину до спільного розв’язання проблем

·         Давати можливість вибору